У ХХІ столітті зникло понад 600 запитуваних професій, а 1000 зазнали масштабних трансформацій. Якщо раніше використання людської праці було єдиним способом, щоб виконати потрібну роботу, то наразі багато з працівників вміло можуть бути замінені технологічними розробками. Та які професії зовсім нещодавно були актуальні серед Киян? Далі на kyivone.
Лектори
Лектор — це не тільки викладач університету. До того моменту поки освіта стала доступною, лекторами називали оповідачів.
В 1900-х роках, коли був “бум” технічного процесу й відкриття фабрик, на заводи запрошували лекторів. В обовʼязки такої людини входило розважати робітників: розповідати новини, читати оповідання, газети тощо. Найчастіше лекторів запрошували на “тихі виробництва”, наприклад тютюнові фабрики. Та попит на них зник в 20-х роках ХХ сторіччя з появою радіо.
Телефоністи й телеграфісти
Телеграфіст — фахівець, що передає сигнали телеграфа (телеграми). Щоб працювати телеграфом, людина повинна була мати низку знань про особливості функціонування та роботи телеграфа і правильно передавати сигнали. Однак згодом фахівці-телеграфи зникли.
Натомість з появою телефонного звʼязку, професія телефоніста стала актуальною. Приблизний час появи таких працівників в Києві: 1945 рік. В обовʼязки цієї людини входило зʼєднувати абонентів та перемикати телефонні лінії. Але, знову ж таки, внаслідок технічного процесу і появи автоматичних телефонних станцій, а це приблизно 1960-ті роки, професія втратила актуальність.
Машиністи друкарських станків
Технічним прогресом також було замінено машиністів та машиністок. Тривалий час в державних установах та підприємствах працювали писарі-каліграфи, які вели документацію. Так було до ХVІІІ сторіччя.
В 1714 році було створено першу друкарську машинку. В технікумах та училищах навчали професії “Машиніста” — людини, що вміло працювала за друкарським станком та швидко набирала текст.
Всі установи почали вести документацію в друкованому вигляді, листи між політиками також були друковані машиністами й фахівці тривалий період були затребуваними. Та в 80-х роках ХХ сторіччя їх замінили секретарі, які набирали текст на компʼютерах.
Ліфтери
Ліфтер — досить престижна професія, яка існує і досі, але зазнала трансформацій. Зараз ліфтером називають людину, що технічно обслуговує ліфт, але раніше він виконував роль супроводжувача пасажирів.
Щоб стати ліфтером, був ряд вимог: людина мала бути спостережливою, уважною та емоційно врівноваженою. Такий працівник завжди мав знаходитись в кабіні, супроводжувати вантажі, пасажирів та не допускати управління ліфта сторонніми особами. Зараз, традиційних ліфтерів можна зустріти тільки в найпрестижніших готелях світу тощо.
Вівчарі
Вівчарство було головною галуззю тваринництва приблизно до початку ХХ сторіччя. Професія вівчаря була важкою, проте престижною роботою. Область передбачувала розведення овець та отримання харчового продукту (сира, мʼяса, молока) і матерії для легкої промисловості внаслідок.
Шерсть вівці цінувалась найбільше, адже це був матеріал для виробництва валяних й хутрових виробів, одягу, тканин тощо. А молоко грубошерстих порід овець використовували для виготовлення сиру.
Само собою, вівчарство, як традиційна галузь тваринництва в Україні, продовжує відігравати значну роль в економіці й розвиватись. Проте в Києві та області сфера занепала і вівчарей не залишилось.
Бондарі
Бондар — професія, яка зʼявилась ще в часи Київської Русі. Бондарі займались ремонтом та виготовленням виробів з дерева: бочок, щогл та інших конструкцій. Через технічний прогрес, вироби з дерева замінили металевими та пластиковими й такого попиту на деревʼяну продукцію вже немає.
Проте отримати кваліфікацію бондаря в ХХІ столітті реально: необхідно здобути відповідну освіту в професійному коледжі або в майстра безпосередньо. Ба більше, такі фахівці зараз дуже цінні, адже окрім бондаря ніхто не зможе виготовити тару, яка б збагачувала продукцію ароматом деревини.
Дротарі
Назва професії “Дротар” говорить сама за себе: такі люди працюють з дротом. Вони виготовляли клітки для тварин, пастки, металеві сита та сотейники. Окрім того, вони також займались ремонтом.
Господині київських сіл ніколи не викидали посуд із кераміки та глини, що тріснув або розбився, а давали дротяру, щоб той зміг його оплести й зміцнити.
Варто зазначити, що представники цієї професії дуже шанувались й людьми були простодушними, але цікавими. Дротяр завжди розповідав щось цікавеньке господиням, поки порався зі своєю роботою. Подейкують, що вони знали те, чого не знали інші люди.
Бортники
Чи чули ви про населений пункт Бортничі на лівому березі Києва? Назвали його так не просто так, адже тривалий період на цій території було популярним бортництво або лісове бджільництво.
Весна — найбільш продуктивна стадія роботи бортника, адже саме в цей момент він йде в ліс, щоб почистити вулики від мертвих бджіл, павутиння та промити його розчином для приборкування нових диких бджіл із меду та старих сот.
До речі, вулики для лісових бджіл називались бортю. Такі дуплянки розміщували у стовбурі живих дерев, що робило їх максимально подібними до вуликів в умовах дикої природи.
Восени, бортники збирали мед та віск на подальший продаж й готували борті для “зимівки”. Наразі, бортників в Києві як фахівців не залишилось, та на Поліссі така галузь господарства залишається актуальною.
Гутники
Гутник — людина, що займається виготовленням скла та відповідних виробів. Ще за часів Київської Русі були фахівці, які займались виготовленням різних видів скла: кольорове, кришталь, віконне скло та скло для ламп.
У гутників були спеціальні печі для “випікання” скла. Популярним було виготовлення різноманітних статуеток, а вази й посуд часто оздоблювали джгутиками й іншими фігурами.
Посуд з емальним та золотим оздобленням продавали в спеціальних прилавках. Та в середині 1800 року гутників замінили заводи з виготовлення посуду, а ремесло залишилось, як несамостійне явище.
Винищувачі “зарази”
Київ — місто велике та розвинене й з появою каналізаційних систем, проблема щурів та інших паразитів зросла. Тривалий час в столиці існувала професія знищувача “зарази”. На такій роботі працювали переважно чоловіки в бригадах.
В компетенцію такого фахівця входив спуск під місто, пошук пацюків та їх винищення. Вбивали щурів за допомогою спеціальних духових рушниць, “удавок” та звуку.
В Києві налічувалось понад 1000 щуроловів. Робота була наднебезпечною, адже людина-щуролов ризикувала своїм життям і гризуни могли переносити ряд хвороб. Тому заробітна плата такого працівника була відповідно високою — на неї можна було утримувати сімʼю з трьома дітьми.
В ХХ столітті, з появою отрут для шкідників, професія почала занепадати. Та в 1945 році, після закінчення Другої світової війни, робота “винищувача” швидко відродилась й з такими ж темпами занепала. Наразі, професія актуальна, але зазнала значних трансформацій та існує в формі інспекторів з дератизації.
Отже, технічний прогрес вносить свої корективи та внаслідок цього люди втрачають професії. Заміна праці людей на роботизовані машини — ознака високорозвиненої держави. Інновації також допомагають використовувати людську силу в тих напрямках, де дійсно це потрібно.