Поряд з червоним корпусом Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка розташовано Національний університет харчових технологій. НУХТ, на відміну від свого, сусіда, є не настільки популярним і престижним. Але високий рівень освіти, багато історія та наявність успішних випускників робить його одним з провідних вишів столиці. Далі на kyivone.

Спочатку була цукрова промисловість
У середині 19 століття значного розвитку набуває цукрова промисловість. Понад 80% цукру Російської імперії вироблялося саме у нашій державі. І це не дивно. Адже лише у період з 1930 року по 1948 рік кількість заводів з переробки буряка збільшилася із 6 до майже 200. Зрозуміло, що у таких умовах наявність кваліфікованих кадрів у сфері виробництва цукру була надважливою. Так, у 1958 році граф Олексій Бобринський засновує училище для підготовки спеціалістів, але цього було недостатньо.
Питання важливості заснування фахового вишу активно обговорюється у пресі. З метою розв’язання проблеми у 1866 році було засновано Російське технічне товариство, а у 1870 році в Україні відкрили його філію – Київське відділення. На цю організацію, зокрема, було покладено розв’язання питання нестачі кваліфікованих кадрів у цукровій промисловості.
Попередниками НУХТу стали технічні класи, які відкрили у місті Сміла на базі училище графів Бобринських.
У 1917 році технічні класи отримують статус училища, а пізніше технікуму. У 1929 році на базі цього навчального закладу було створено Смілянський цукровий інститут.
Переїзд до Києва
У 1930-1931 роках у районі Повітрофлотського проспекту почали зводити навчальний корпус для майбутнього Київського інституту цукрових технологій. Заклад створювався на основі об’єднання Смілянського інституту цукрової промисловості, цукрового факультету хімічного інституту Кам’янець-Подільська та за безпосередньої участі Київського політехнічного інституту.
Поступово структура інституту розширювалася. До нього приєднали різні інститути та факультети. Наприклад, Київський кондитерський і ферментативний інститут, Білоцерківський сільськогосподарський інститут, механічний факультет Полтавський інститут технології м’яса та інші. Таким чином, було змінено й назву навчально-наукового закладу – він став Київським хіміко-технологічним інститутом харчової промисловості.
У період 1930-1938 років чисельність студентів інституту збільшилася з 450 осіб до майже 2 тисяч.
У 1935 році до назви інституту додали ще приставку “імені А. І. Мікояна” на честь тодішнього раднаркома харчової промисловості.
Під час Другої світової війни інститут було евакуйовано, а будівлю самого закладу зруйновано.
Відновлювати навчальний заклад вирішили у центрі міста – між вулицями Володимирською, Тарасівською та Льва Толстого.

У середині 1950 році було введено в експлуатацію головний корпус з вулиці Володимирської. На той час там було розміщено не тільки актову залу і навчальні кабінети, але й гуртожиток. Будівництво продовжувалося.
Згодом було збудовано ще кілька корпусів, де розмістилася низка факультетів. З боку вулиці Тарасівської збудували корпус “В”, у якому здійснювали підготовку спеціалістів фінансово-економічних спеціальностей. Посеред університетського подвір’я було збудовано бібліотеку, а навпроти їдальню, яку сполучили з головним корпусом переходом. Також з головним корпусом з’єднали корпус “Б”, за яким у 1970-х роках збудували корпус “Ж”. Тут розмістили значну кількість лабораторій із різноманітним обладнанням.
Гуртожитки були зведені неподалік станцій метро “Святошино” та “Деміївська”. Також навчальний заклад отримав свій власний спортивний комплекс, який розмістився на проспекті Науки.
У 1993 році інститут було перейменовано в Український державний університет харчових технологій, а у 2002 році – у Національний університет харчових технологій.
Серед відомих випускників вишу можна відзначити Юрія Анатолійовича Косюка – власника однієї з найбільших компаній харчової промисловості “Миронівський хлібопродукт”.
