Навіть ті, хто не цікавиться футболом, знають імʼя Олега Блохіна. У Радянському Союзі він був одним з найкращих футболістів, а пізніше став таким саме тренером. Далі на kyivone.
Початок футбольної карʼєри
Народився майбутній футболіст 5 листопада 1952 року у місті Київ. З самого малечку його оточував спорт. Батько хлопця, Володимир Блохін, був працівником Київської обласної ради спортивного товариства “Трудові резерви”, а мати, Катерина Адаменко, відома легкоатлетка. Тому життя з самого дитинства було повʼязане зі спортом, однак його мати мріяла, щоб син пішов по її стопах та також став легкоатлетом. Але у віці 10 років батько помічає, що Олега дуже вабить футбол, і що у хлопця є до цього хист. Тому маючи гарні відносини з тогочасним тренером київського “Динамо”, Володимир записує сина на проби. І з того моменту Олег Блохін почав отримувати футбольну майстерність. Навіть на початку своєї карʼєри він умів тримати мʼяч, знав як йти у прорив та робити точні голи. Тоді у ньому талант нападника й був помічений.
Розвиток футбольної карʼєри
Дебют Олега у команді “Динамо” припав на 25 листопада 1969 року. Відбувся матч у Тбілісі, Грузія, на стадіоні “Локомотив”. Тоді йому було всього 17 років, але це був його дебют, де він опинився в основному складі та грав проти місцевого клубу. Але свій перший гол у грі він забив у 1972 році, коли команда “Динамо” града проти “Дніпра”. Його попадання у ворота стало вирішальним, оскільки завдяки цьому рахунок став на користь київської збірної. Тоді команда виграла 2:1. Його карʼєра тільки почала набирати оберти, але вже у 1973 році його визнали найкращим футболістом СРСР. Цей титул закріпився за Олегом до 1975 року. У ті часи “Динамо” стояло на чолі кожної команди, та про них знав кожен. А Блохін, своєю чергою, виявився не лише гарним футболістом, а й гарним лідером.
Попри те, що Олег полюбляв індивідуальні проходи у грі, за якими спостерігали затамувавши подих, він був і командним гравцем, який дуже добре взаємодіяв та ладнав з партнерами по полю. Знаковою відмінністю, якою славився Блохін, була його неймовірна швидкість. У віці 16 років він навіть пробіг стометрівку за 11 секунд, за що його хотіли переманити на свою сторону атлети, але він зробив свій вибір, все ж таки, на користь футболу.
У 1975 році за перемоги у матчах Блохін отримав нагороду “Золотий мʼяч” від паризького тижневика. У складі київського “Динамо” Олег провів цілих 112 матчів, що є рекордом. Також він отримав звання найкращого бомбардира збірної, оскільки забив 42 голи.
Однак, попри його заслуги він отримав можливість грати на чемпіонаті світу лише у віці 30 років, оскільки збірна СРСР не могла дійти до півфіналу. Його запрошували грати у відомі збірні Європи та ФІФА, де він віддавався на всю силу. Блохін неодноразово ставав на чолі списку бомбардирів першості, його називали найкращим гравцем сезону, а також футболістом СРСР. А у 1987 році йому пропонують перейти до австрійської команди, заплативши за нього 115 тисяч доларів. Але там він відіграв лише один рік, оскільки перейшов у наступний клуб та грав вже за Кіпр. І це була його остання команда, адже Олег Блохін вирішив завершити свою футбольну карʼєру й розпочати нову, тренерську.
Кар’єра тренера
Розпочалась карʼєра Блохіна як тренера у 1990 році. Першим його клубом стало “Олімпіакосі”, грецька команда. Він був новачком у цій сфері, тому не знав, що з цього може вийти. Тож для розуміння подальших своїх дій він дає собі всього 2 роки. Однак тренерська професійність дала результати набагато раніше, а саме у тому ж 1990 році, коли його перші підопічні опинились за крок до чемпіонства. Блохін дав можливість команді здобути Кубок та Суперкубок Греції. Однак наступні клуби, які вів Олег у Греції, не здобували такого результату, як перший.
Київська збірна
Після багатьох років, які Блохін провів із закордонними командами, він, все ж таки, повернувся до національної збірної України у 2003 році, де став головним тренером. Його присутність допомогла команді пройти відбір великого міжнародного турніру. Однак бажанням Блохіна було допомогти збірній потрапити на “Євро-2008”, і після того, як йому це не вдалося, він у 2007 році подає заяву на звільнення. Після цього він працював на різні команди, але у 2011 році знову повертається на посаду головного тренера національної збірної України. І він веде свою команду під час “Євро-2012”, яке проходило у столиці. А згодом Блохін переходить до тренування київського “Динамо”.
У 2014 році у Києві відбувся матч між “Динамо” та “Шахтарем”, де господарі програють 0:2. Через це Блохіна звільняють з посади тренера, виправдовуючи цю дію незадовільним результатом. Хоча більшу кількість часу тренер не міг бути присутнім та займатись командою, оскільки був госпіталізований з вердиктом — гіпертонічний криз. Була проведена операція, після неї було відновлення, що своєю чергою відстрочило час появи на тренерському місці.
Багато років свого життя Олег Блохін віддав футболу. Якби не батько, який помітив у свого сина талант і не віддав у його першу команду, історія життя могла бути абсолютно інакшою. Але, все ж таки, у сімʼї спортсменів важко вирости кимось іншим.