Завжди було заведено вважати, що в минулому, жінки не мали реалізації й були за тінню чоловіка, а їхній головний обовʼязок: сидіти вдома й доглядати за дітьми, але чи правда це? Ми з’ясували як працювали жінки, про умови працевлаштування та заробітну плату в ХІХ столітті! Далі на kyivone.
А чи можна було тоді жінкам працювати?
В ХІХ столітті, в епоху старого Києва, було заведено вважати, що чоловік ходить на роботу і годує сімʼю, а жінка, своєю чергою, доглядає дітей, готує їсти й облаштовує затишок вдома. Ви будете здивовані, та якщо порівнювати становище жінки зараз і тоді — нічого не змінилося.
В наш вік жінка ходить на роботу разом з чоловіком, щоб утримувати сімʼю. Тоді, жінка також мала шукати роботу, адже чоловік не міг прогодувати і її, і дітей. Та цікавим було те, що праця жінок оплачувалась набагато менше і взагалі вважалось, що чоловік не може заробляти менше своєї дружини. Такий принцип було придумано для того, щоб жінок продовжували дорікати фразою “твій чоловік тебе годує!”.
Ніяких заборон на працевлаштування прекрасної половини людства не було, але таке діло престижним не вважалось. Жінкам платили копійки, та за емансипацію серед жінок говорити ще зарано — вона наступить аж через 100 років.
Ділили за віком, статусом, станом…
Область роботи та рівень заробітної плати для жінки в ХІХ столітті напряму залежав від її віку, стану й статусу (заміжня або незаміжня). Відігравали роль не тільки навички господині, але й те, ким був її чоловік або батько. Деякі професії вважались “дівочими”, а деякі були тільки “для вдів”. Киянки в ХІХ сторіччі стикались з обмеженнями та утисками всюди, де це можливо.
Були професії пристойні й неналежні
Якщо жінка була благородного походження, то спектр відповідної роботи для неї зменшувався. Для аристократок недопустимо було прати білизну сторонніх людей, розносити молоко по місту й вирощувати зелену цибулю для прилавка. Дворянкам було заборонено працювати фізично й виконувати “грязну” роботу, тому, найчастіше, вони працювали вчительками.
Андріївський узвіз — місце непристойної насолоди
“Від міської думи на Хрещатику до вул. Прорізної, по стороні із парними номерами, підійматися вверх жінки без капелюшка у сторону Андріївського узвозу” — саме за цією ознакою можна було впізнати жінку із пониженою соціальною відповідальністю. В ХІХ сторіччі, жінкам не прийнято було ходили без головного убору та чоловіка поруч.
Андріївський узвіз за часів Старого Києва був багатий на будинки “Терпимості”, де кожний чоловік міг скористатись послугами коханки. Увесь спуск був вкритий борделями. Священники Андріївської церкви неодноразово звертались до влади, бо пристойні жінки боялись ходити ввечері на службу, та звертання були марними й борделі перенесли тільки до низу спуску.
Прейскурант на послуги звичайної, не елітної, столичної куртизанки був 2-3 рублі за сеанс. Для розуміння: працівники заводів отримували по 25-40 рублів, а лікарі й інженери приблизно 120 рублів.
Так ким все-таки працювали жінки, коли “жінки не працювали”?
Не всі домогосподарки могли дозволити працювати собі в будинках розпусти. Тому, жінки звичайного походження не боялись працювати кухарками, нянями, продавчинями й швачками для відомих кравців. Засмутливо, що робота швачкою оплачувалась копійками й, щоб прогодувати саму себе, жінка мала сидіти 16 годин за шиттям. Така робота негативно впливала на здоровʼя, викликала проблеми зі спиною та зором.
Дворянські жінки також могли бути швачками, та платили їм на порядок більше. Такі дівчата також працювали в ролі гувернанток, вчительок в пансіонатах для дівчат, телефоністками, стенографістками тощо. Багато хто з дворянок потайки займались переписом нот та редагуванням текстів. За таку роботу жінки в період старого Києва заробляли не більше 25 рублів.