Становище столичних жителів 100 років назад бажало кращого: державний переворот, репресії, пригнічення нації більшовиками та економічна криза в радянські часи в першу чергу торкалася українців. Та як виглядала робота та заробітна плата киян 100 років тому? Зʼясуймо це та наведемо цифри! Далі на kyivone.
Про політичну ситуацію в Україні 100 років назад
1917 рік — Жовтневий переворот. Впродовж трьох наступних років влада в столиці змінювалась по декілька разів, та в 1921 році — жодного, і саме в цей момент більшовики думали, що в столичних державних органах вони навіки.
Саме в цей період радянська влада кричала про свої досягнення, як ніколи. Повсюди було чутно звітності про досягнення більшовиків, головна з яких: перемога на зовнішньому фронті. Вона і стала поштовхом до пропаганди, спрямованої на залучання киян відбудовувати Київ.
Однак, не варто забувати, що не всі українці були раді більшовицькій владі, а кияни не боялись підтримувати повстанський рух. Однак, на жаль, тоді сили українців було замало, щоб зламати владу кривдників й здобути незалежність.
Становище киян в революційний період
Радянські оратори під наглядом псевдодемократії говорили не тільки про успіхи СРСР, але й про загальні проблеми, одна з яких: катастрофічний дефіцит палива, що надалі призведе до дефіциту електроенергії.
Для формування картини: основне паливо для Київської електростанції — дрова. Територія області Києва була досить багата на ліси й зрубів було більш ніж достатньо. Та проблемою стала неналагодженість логістичної системи. Дрова возили трамвайними лініями, але вантажних вагонів було замало, тому станція генерувала тільки 1/3 енергії для міста.
По Києву висіли плакати: “Всі на заготівлю дров”, та логістична ситуація була вкрай критичною. В січні 1921 року було вживано захід “Режим темряви”, який передбачав позбавлення приватних квартир електроживлення з метою продовження роботи заводів, але, згодом, отриманої енергії стало замало навіть для їхнього повноцінного функціонування. В березні наступного року ситуація покращилась.
Продовжуємо за неналагоджену логістику
Логістика в Радянській Україні — болюче питання. Вантажі перевозили трамвайними шляхами, а громадський транспорт не було передбачено. В столиці був єдиний трамвайний маршрут до Пущі-Водиці, в решті випадків доводилось пересуватись на візнику або пішки.
Між колишнім столичним Харковом та Києвом у вересні відкрили авіасполучення з метою вантажних перевезень, але не пасажирських (доставляли переважно пошту, а питання перевезення пасажирів вирішиться дещо пізніше).
На місці чинного моста Патона було побудовано Наводницький міст. Радянська влада назвала відкриття переправи великою перемогою трудового фронту. Але все ж таки, це все було в рамках ідеології колишньої влади. Основний мотив такого руху можна схарактеризувати як “ми світ для нас новий побудуємо”, так і почалось масове перейменування вулиць й заборона на віросповідання.
А як жила інтелігенція?
Ще в другій половині ХVІ століття, з відкриттям перших університетів на території України, зʼявилась інтелігенція серед корінних українців. Головне, що відокремлювало інтелігенцію від простого народу була не грамотність й обізнаність, а національна свідомість.
Навіть ті освічені українські філістери, що перебралися до Петербурга активно вивчали українську культуру, традиції, фольклор тощо; це призвело до української агітації, масової появи друку українською. Влада тодішньої Російської імперії не могла закрити очі й враховувала ризики такої діяльності, що призвело до підписання Валуєвського циркуляру про заборону української мови. Та 17 жовтня 1905 року академія наук Петербургу визнала соловʼїну самостійною словʼянською мовою й відбувся маніфест про скасування мовних обмежень.
З приходом більшовиків мовне питання знову стало актуальним, адже ті, хто розмовляв українською, автоматично ставали загрозливими особами: потенційними кривдниками влади й зрадниками держави.
Тому, частині української інтелігенції довелось підлаштуватись під нову владу. Так і виникло дві течії серед наших академіків: соціалістично-революційний (до них можна віднести М. Костомарова та В. Антоновича) і національний (справжніми українофілами залишались Б. Грінченко, О. Кониський).
Пропаганда й погрози радянської влади були сильним інструментом для того, щоб зробити українську інтелігенцію аполітичною або примусити стати на підтримку “совєтів”. Патріотів майже не залишилось, про незалежність України ніхто не говорив, ходили розмови тільки про можливу автономію, що згодом стало неактуальним питанням. Пізніше, всі прихильники українського національного руху були репресовані.
Розвиток промисловості — основне джерело роботи для звичайних киян
Радянська влада активно будувала нові підприємства та заводи на території Києва, що позитивно впливало на ринок праці, адже заводи потребували “рук”. Навіть під час будівництва Наводницького мосту, яке тривало 5 років, було залучено 3000 тисячі столичних жителів.
Про заснування КРРЧД, вказівки з Москви та економічну кризу
На друге Першотравня (перше було невдалим через наступ Польської армії), всіх киян охоче запрошували до Київради на вибори. В результаті було утворено Київську Раду Робітничих та Червоноармійських Депутатів, де серед киян знайшлось:
- 1067 прихильників комунізму.
- 360 “безпартійників”.
- 6 укапістів
- 4 меншовики
- 3 бундівці.
- 2 есери.
- Один народний соціаліст.
Палата маріонетково ухвалювала рішення в столиці за керівництвом Москви. Вражає те, що попри голод, шалену інфляцію та економічну кризу, в Києві, на честь четвертої річниці революції, було організовано парад з залученням акторів, лекторів та мемуаристів, яким також треба було заплатити гроші.
Засмутливо, що влада не звертала уваги на жахливе становище робітників, економічну ситуацію. Інфляція була настільки високою, що заробітні плати не встигали рости, а гроші продовжували безграмотно друкувати.
Для вашого розуміння: зарплата за місяць в червоноармійця була 1200 рублів, а цінник на чай в буфетах був 600… робітники отримували 4800, та тільки одна поїздка фунікулером вартувала 200 рублів. Варто пригадати трудяг, що прокладали колії до Пущі-Водиці за 800 рублів в день і йшли на роботу пішки, бо трамвайний квиток в одну сторону коштував 1500 тисячі рублів.
Революційний Київ в цифрах — ціни на продукти
Згодом економічна ситуація почала налагоджуватись й настав так званий період “НЭПа” — нової економічної політики. Масово відновлювалась робота заводів, наймали нових працівників.
В той час, середня заробітна плата робітника заводу була 150 рублів. Для розуміння, продуктовий кошик тоді вартував лише 200-220 рублів.
В 1924 році економічна ситуація значно покращилась. Середня зарплата за місяць була 40-60 рублів з наступними цінами:
- Хліб: 15-20 коп./кг
- Картопля: 5 коп./кг
- Сіль: 7 коп./кг
- Цукор: 35 коп./кг
- Крупи: 30 коп./кг
- Борошно: 10 коп./кг
- Вершкове масло: 1 руб. 60 коп./кг
- Соняшникова олія: 45-50 коп./кг
- Варена ковбаса: 56-75 коп./кг
- Яйця: 35 коп./десяток
- Риба: 25 коп./кг
- Мʼясо: 35-50 коп./кг
Тому, починаючи з 1924 року, фраза “на троячку можна жити тиждень” стала реальністю й кияни більше не страждали голодом. Та не слід забувати як ми жили до покращення економічної ситуації, як пережили шалену інфляцію, невідповідні зарплати, “блекаути” та утопічність радянської влади.