Після хрещення Київської Русі саме монастирські школи поступово стали основними осередками навчання. Власне, до цього вивченню грамоти не надавали особливого значення, а «освіта» була домашньою та практичною. Підходи до навчання змінила саме християнізація. Розповідаємо докладніше про цей процес. Далі на kyivone.
Поява шкіл за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого
Окрім релігійних традицій, Володимир Великий прагнув збагатити державу культурними традиціями греків та візантійців. Водночас і поширення християнства потребувало певної освіти. Саме тому одразу після хрещення Київської Русі у Києві була заснована нова школа для дітей з вищих верств суспільства.
Вона була державною та розрахованою на 300 учнів. Діти перебували та навчались у ній, не відвідуючи батьків. З них мали на меті виростити християн та запобігти можливому язичницькому впливові батьків.
Навчання передбачало такі дисципліни, як богослов’я, граматика, риторика, філософія, математика, співи та іноземні мови. Випускники цієї школи мали бути готовими до державного управління, а також розв’язання політичних питань. Цікаво, що школою цей освітній заклад не називали. Це слово на Русі почали вживати лише в XIV столітті.
Крім того, при церквах були організовані заклади для підготовки священиків та майстрів для спорудження та оздоблення нових храмів. Також у цей час почало поширюватись приватне навчання. Літописи свідчать, що так навчали сина Володимира Великого Бориса та Феодосія Печерського.
Таким чином, за часів Ярослава Мудрого вже було досить багато освіченого люду. Ярослав Мудрий теж долучився до розбудови освітньої мережі та створив школу в Софійському соборі, а також першу в країні бібліотеку. Також була організована майстерня для переписування та перекладання книг і для ведення літописів.
Поступово подібні школи почали з’являтись при інших храмах у великих містах. Так, школа у Новгороді була заснована у 1030 році та навчала 300 хлопців. Коли ж після смерті Ярослава Мудрого держава почала занепадати, освіта зосередилась при церквах та монастирях.
Студитський статут та розвиток монастирських шкіл
Заснування та розвиток монастирських шкіл на Київщині пов’язані з ігуменом (настоятелем) Києво-Печерського монастиря Феодосієм. Саме він запровадив в обителі Студитський статут у середині ХІ століття. Відповідно до цього документу, монахи мали вивчати грамоту. Згодом цей приклад поширився на інші монастирі.
Такі монастирські школи були внутрішніми, адже навчали лише тих, хто приєднувався до чернечої братії. Навчання було індивідуальним та диференційованим. Так, молоді чорноризці, які походили з заможних родин, потребували підготовки до високих церковних посад, а рядових ченців готували до церковної служби та господарських робіт.
Одним з головних завдань монастирських шкіл було аскетичне виховання. Ченці повинні були звикати бути терплячими, покірними та відмовлятись від радостей світського життя. Вони мали суворо дотримуватись постів, постійно молитись та обмежувати себе у більшості доступних побутових благ.
Водночас при Києво-Печерському монастирі розвинувся потужний культурно-освітній центр, де готували не лише вище духовенство, а й лікарів, перекладачів, художників та каліграфів. Богословська освіта дорівнювала за якістю Візантійській духовно-патріаршій академії. Саме тут навчалися такі відомі постаті, як чернець Іларіон, Нестор Літописець та князь-монах Святослав Давидович.
До 1240 року монастир підготував 50 єпископів. Крім того, тут розвивалось літописання й це був справжній центр розвитку даної традиції.
Жіноча освіта
Варто зазначити, що в Київській Русі освіту могли здобувати не лише хлопчики, а й дівчата. Високоосвіченою була донька Ярослава Мудрого Анна, яка стала дружиною французького короля Генріха І. Рівень її знань дозволяв їй допомагати чоловікові в управлінні державою, про ще є документальні свідчення.
Жінки з княжого роду мали значний вплив на організацію та розвиток публічної жіночої освіти, а саме:
- княжна Анна Всеволодівна, онука Ярослава Мудрого, у 1068 році стала черницею Андріївського монастиря в Києві, а у 1086 році ініціювала відкриття в ньому жіночого училища. Вперше в історії держави до нього зарахували 300 дівчаток, яких навчали читанню, письму, співам та рукоділлю;
- у 1143 році монастирське училище було організоване ігуменею Єфросинією в Полоцьку;
- онука князя Володимира Мономаха Євпраксія вивчала народну медицину, лікувала хворих та стала авторкою медичного трактату.
Монастирі також опікувались дітьми-сиротами та каліками. Тож, можливості навчатись у Київській Русі були, вони поступово трансформувались та змінювались відповідно до вимог часу.
Традиція монастирських шкіл закріпилась на довгі роки, зробивши храми осередками освіти та науки. Згодом почали з’являтись також і інші форми шкільної освіти, наприклад, приватні школи для заможних родин. Та саме релігійна освіта довгий час залишалась домінуючою.