В Україні існує кілька сотень різних періодичних видань, про більшість з яких ми навіть не знаємо. Якби стрімко не розвивалися технології і не збільшувався інтерес до ознайомлення з новинами в інтернеті, друковані газети та журнали мають свою аудиторію. Але при цьому лише деякі представники преси мають змогу залишатися на вітринах кіосків, а не зникнути повністю, або перейти в інтернет. Далі на kyivone.
Заснований у 2007 році
Значна кількість періодичних видань були засновані за радянських часів або до початку 2000-х років. Однак є журнал “Український тиждень”, який з’явився у 2007 році – у період кардинальних змін у суспільно-політичному житті України. Тоді Помаранчева революція перемогла і почав окреслюватися демократичний проєвропейський вектор розвитку держави. Але настала парламентська криза. На фоні цих зрушень тематика статей “Українського тижня” та вірність редакційному принципу “Зміст має значення” були актуальними та зуміли віднайти свого читача.
Досить швидко якість роботи журналу було відзначено на міжнародному рівні. У лютому 2012 року “Український тиждень” став лауреатом премії імені Герда Буцеріуса “Вільна преса Східної Європи”. Також у 2020 році журнал увійшов до “білого списку” українських медіа. За інформацією Інституту масової інформації, до цього переліку входять медіа, які мають понад 95% якісної інформації.
Принагідно варто зазначити, що ще раніше, у 2008 році “Український тиждень” отримав найвищу нагороду від української “Вікіпедії” – “Згущівка з вершками”. Активістів інтернет-платформи вразила стаття “Вікіфікуйся”, розміщена у журналі. У цьому інформаційному матеріалі автори “Українського тижня” закликають до наповнення української “Вікіпедії”. Мабуть, стаття мала свій позитивний ефект, адже українська версія “вільної енциклопедії” покращується та збільшується щороку у геометричній прогресії.
Складні часи
Паралельно з журналом “Український тиждень” має інтернет-видання “Тиждень.ua”. Попри те, що у ньому дублюється частина матеріалів із журналу, творці позиціонують його як окреме видання, а не просто інтернет-версію.
Однак були періоди, коли “тижнівці” висвітлювали інформацію лише через інтернет.
Вперше таке сталося у березні 2020 року, коли почався локдаун через пандемію коронавірусу, що спричинило закриття торгових пунктів та зупинку логістики.
Пандемія стала причиною економічної кризи, яка мала вплив також на “Український тиждень”. Тоді ж у квітні 2020 року редакція звернулася до всіх небайдужих про фінансову підтримку. Було запущено краудфандингову кампанію через брак ресурсів, що не дозволяло журналу продовжити роботу у повному обсязі.
Наприкінці травня було відновлено вихід паперової версії “Українського тижня”. А вже у серпні 2020 року оновили дизайн сайту “Тиждень.ua”. Основною метою змін було бажання зробити інтернет-видання більш сучасним.
Окрім того, наприкінці 2020 року “Український тиждень” повідомив про зміни у своїй інформаційній політиці. Враховуючи, що у мережі та друкованих ЗМІ й так вистачає різного новинного матеріалу, немає сенсу займатися рерайтингом. Краще зосередити увагу на аналітиці та прогнозуванні.
Новим викликом для журналу був 2022 рік.
Увечері 23 лютого було здано у друк черговий випуск “Українського тижня”. Однак у п’ятницю на прилавках кіосків журнал не з’явився. Початок повномасштабного вторгнення призупинив вихід друкованого видання. Згодом деякі працівники журналу долучилися до Сил оборони України, щоб вигнати окупантів з нашої землі.
У липні 2023 року світ побачив новий примірник “Українського тижня”, який мав аж 200 сторінок. Це був перший випуск з початку великої війни.