У ХІХ столітті епоха індустріалізації сформувала в Києві цілі пласти різноманітної архітектури промислового призначення. Архітектори минулого прагнули побудувати не просто функціональну споруду, а й приділяли велику увагу її естетичної цінності. Візуально заводські цехи нагадують старі замки, однією з таких споруд є “Казенний винний склад №1”, який являє собою унікальний зразок промислової архітектури Києва. Проєктував його знаменитий київський архітектор Володимир Безсмертний. Будівля являє собою особливу цінність, оскільки зберегла свій автентичний вигляд 1898 року. Фасад головного корпусу виконаний в класичному, для такого типу будівель, цегляному стилі. Головний корпус будівлі прикрашений пілястрами, в окремих елементах і деталях будівлі проглядаються неоренесансні мотиви. Далі на kyivone.
Особливості будівництва заводу
Всі частини комплексу, зокрема спиртосховище, головний корпус, очисне відділення, огорожа з в’їзними воротами, котельня з трубою, всі вище перераховані споруди та деталі розміщені за ланцюжком виробничого процесу. Металевий віадук, що перетинає Вознесенський Яр, був розроблений Безсмертним з метою забезпечення більш зручного з’єднання з новозбудованим “стратегічним” об’єктом і у відповідь на необхідність мати двобічний доступ до комплексу. Це стало першою в Києві дворівневою транспортною розв’язкою. Здалеку весь комплекс нагадує романтичний замок завдяки цегляному декору в неороманському стилі. Вежа головного корпусу стала архітектурним акцентом для старовинного Кудрявця, так само як церква Всіх Святих на Щекавиці та Андріївська церква на Старокитаївській горі. Усі три об’єкти стали визначними точками у Верхньому Києві, який височить над Подолом.
Головний корпус, північно-західний фасад якого можна у всій красі побачити зі сторони Кудрявської, має у плані форму трапеції, зумовлену обрисами ділянки. В плані — симетричний, з видовженими крилами та центральною вежею. Будівля головного корпусу зведена з цегли, пофарбована у теракотовий колір, елементи декору виділено білим. Головний фасад з боку Кудрявської декоровано на всю висоту стін пілястрами. Основний об’єм будівлі — двоповерховий на цокольному поверсі. Головний корпус має дерев’яні перекриття на металевих прогонах, розміщених у чотири ряди, що спираються на металеві колони трубчастого перерізу. Частково збереглись первісні дерев’яні крокви вальмової залізної покрівлі. Підлога у промислових залах виконана з метлахської плитки.
Історія заснування заводу
Київський лікеро-горілчаний завод №2 займає досить велику територію неподалік Львівської площі в центрі Києва. “Казенний винний склад №1”, як він спершу називався, було засновано у 1896 році. Причиною тому стало запровадження у 1894 році четвертої казенної монополії на продаж населенню горілчаних виробів. Міністерство фінансів Російської імперії придбало дві приватні садиби на вулиці Кудрявській. Темпи виробництва спиртного в початкові роки роботи підприємства стрімко зростали та вже в 1910 році обсяги продукції досягали значної на ті часи цифри 682 000 відер горілки на рік. З початком Першої світової війни виробництво було тимчасово припинено.
Специфіка роботи заводу в період війни
У 1922 році об’єкт був націоналізований і продовжив роботу, називаючись з того часу Київським лікеро-горілчаним заводом №2. Під час Другої світової війни тут випускали пляшки із запальними сумішами, а за окупації Києва – мінеральні води.
Пізніше завод повернувся до виробництва алкоголю. У період із 1946 по 1980 рік поетапно проводилася реконструкція заводу.
Існування лікеро-горілчаного заводу в період незалежності
З 1992 року завод функціонував під управлінням різних орендарів.
З 2000 року цілісний майновий комплекс Київського лікеро-горілчаного заводу переданий в довгострокову оренду фірмі Еванс Лтд”. У 2002 році він змінив назву на “Столичний Стандарт” і під цією вивіскою припинив роботу через кілька років. У минулому київські горілки прикрашали не тільки генерал-губернаторський, а й імператорський стіл. Багато років візиткою України була горілка “Древньокиївська”, “Княжий келих”, “Столичний Стандарт”. Продукція поставлялася до Німеччини, Греції та Великобританії. Особливою гордістю підприємства було постачання продукції Палаті Лордів Великої Британії. Право забезпечувати англійських законодавців якісним алкоголем було отримано в результаті перемоги в конкурсі виробників з 3 країн.
З 2011 року вона отримала статус щойно виявленої пам’ятки архітектури. У 2016 році тут була зареєстрована пожежа, а в березні-серпні 2019 року відбувся остаточний обвал решток даху південно-західного крила.
Як можна переконатися, будівля знаходилась в жалюгідному та небезпечному стані, немає даху, деяких прольотів, від частини будівлі залишилися лише голі стіни, які швидко руйнуються під впливом навколишнього середовища.
Можна нескінченно довго розробляти проєкти реновацій, планувати облаштування там офісів та хабів, але все впирається в прагматичну економічну частину. Річ у тому, що реконструкція будівлі коштує набагато дорожче, ніж земля під ним. Бізнес немає мотивації вкладати в збереження культури й історії, власника цікавить отримання прибутку.
Раніше безліч пам’яток архітектури було продано в руки будівельних компаній без жодних зобов’язань. Замість охоронного статусу пам’ятки архітектури будівлі отримали статус приватної власності, якою власник може розпоряджатися на власний розсуд.
Майбутня доля історичної памʼятки
Збереження культурно-історичної пам’яті покладається на профільне Міністерство культури, молоді та спорту. Тепер, заради збереження культурної української спадщини, чиновники мають знайти компроміс з бізнесом та запропонувати йому нові умови. Наприклад, зниження оподаткування в разі збереження історичного вигляду будівлі, безвідсоткове кредитування реставрації або фінансування реновації коштом бюджету. Однак не схоже, щоб співробітників Міністерства культури турбувало це питання. Таким чином, стало відомо у Києві забудовник знищив корпус Казенного винного складу 1899 року, що перебував під охоронним статусом, аби на його місці збудувати ЖК. Про це повідомляв активіст Дмитро Петров.
За підсумками обстеження ділянки за адресою Голосіївський проспект №6, забудовник зруйнував не лише Казенний склад, але й адміністративну будівлю 1899 року.
“Як виявилося в результаті нещодавнього обстеження ділянки, за адресою: Голосіївський просп., 6, забудовником знищено не лише Казенний винний склад 1899 року, а й адмін. корпус того ж року побудови. Разом з в’їзною брамою зодчества відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва, вони складали єдиний об’єкт культ.спадщини занесений до Переліку пам’яток м. Києва за порядковим № 425”, – розповів Дмитро Петров українським ЗМІ.
За словами активіста, на місці пам’ятки компанія Ісаєнка планує спорудження ЖК “Riverdale”.
Насправді знищення культурних пам’яток є серйозною загрозою для спадщини людства. Ці дії не лише позбавляють сучасні та майбутні покоління можливості зберігати та вивчати свою історію, але і позбавляють український народ унікального культурного спадку. В умовах війни нам неабияк важливо зберігати нашу архітектурну спадщину, яка буде вкотре нагадувати про нашу неймовірну історію та культуру. Культура – це життєва сила суспільства: історія, традиції, мистецтво, самобутність народу. Культура концентрує соціальний досвід багатьох поколінь, накопичує знання про світ. Система культури – це живий процес, який постійно рухається, розвивається, видозмінюється. Культура є важливою частиною життя кожної людини та суспільства в цілому. Культура – це також основа для мирного життя, адже вона вчить бути толерантними та розуміти один одного через мистецтво, навіть тоді, коли ми говоримо різними мовами. На прикладі культури можна побачити якість та рівень життя цілої країни, об’єднуючи людей, культурні заходи, такі як фестивалі чи виставки, створюють соціальну солідарність і згуртованість, сприяють соціальній інтеграції, розширенню можливостей громад, а також зміцнюють гордість за свою країну. Проблема знищення памʼяток вимагає негайного вирішення на різних рівнях.
