Нас з усіх сторін оточують огляди ресторанів, кулінарні шоу, збірки рецептів, знамениті шеф-кухарі та вишукані фото їжі чи ресторанів в Instagram. Про те, що і де їли мешканці дореволюційного Києва, відомо небагато – цьому не надавали важливого значення. Ресторани народжувались і помирали разом з імперіями, переживали війни та революції, приймали у себе найзнаменитіших гостей і відігравали ключову роль у ділових та військових переговорах, сімейних драмах та побутових звичках, але деякі ресторани все ж залишились ще з минулих століть та набули статусу “історичні”, на жаль, деякі залишились лише на фотографіях та листівках. Далі на kyivone.
Ресторан “Млин”
Ресторан “Млин” знаходився за адресою – Гідропарк, Броварський проспект, 9 в. Ресторан на березі Дніпра міг скласти конкуренцію будь-якій заміській ресторації. Він був побудований в 1967 році.
Відомо, що це було місце виключно для урядової еліти. В кінці 1980 років початку 1990 років ресторан працював у форматі громадського харчування. Так його відвідувачами змогли стати всі охочі, зокрема кияни та гості столиці.
Назву “Млин” ресторан отримав через свою локацію та свій вигляд, адже форма закладу була буквально у формі млина. Мотив водяного млина використаний для ресторану “Млин” в Гідропарку використали архітектори А. І. Малиновський, Л. Д. Берлінська. Головний його фасад розкривається з боку Венеціанської протоки, цікаві компонування об’ємів, високий дах і водяне колесо діаметром 6 м. У інтер’єрах враження природності створюють дерев’яна темна стеля і стилізовані вішалки, пеньок, який замінює крісло, керамічний посуд.
Основний матеріал в оформленні – дерево. Інтер’єр був виконаний в українському стилі з використанням виробів ручної роботи: скатертин, рушників і глиняного посуду. З тераси відкривався вид на Дніпро. Відмінний вид на ресторан відкривався з боку Венеціанської затоки. У кількох залах могло розміститися близько 400 гостей.
На кухні ресторану зібрали кращих кухарів зі всієї Української Республіки. Вони готували страви за українськими і європейськими рецептами, вносячи авторські корективи. Їх тримали в секреті протягом усього часу існування цього місця.
На жаль, ресторан був зруйнований пожежею 11 грудня 2015 року.
Ресторан “Прага”
Легендарний ресторан із багатовіковою історією, що розташований на території ВДНГ. Перші згадки про нього датуються 1799 роком. Тоді це був “Червоний трактир”, він вважався однією з найкрасивіших локацій тих часів. Потім ресторан мав назву “Лебідь”, бо в озері, біля якого він розташовувався, плавали ці неймовірні птахи.
А сучасну назву ресторан отримав лише у 1959 році. На одній із Чехословацьких виставок на ВДНГ чеські профі запропонували редизайн ресторану, зокрема змінили освітлення й меблі, показали власні рецепти, залучили своїх кухарів та привезли фірмове пиво, посуд і навіть одяг для працівників закладу. Ресторан був надзвичайно популярним серед містян і часто приймав поважних гостей. У далекому 1973 році у “Празі” обідали принц Філіп і його донька, принцеса Анна. Герцог Единбурзький найбільше уподобав український борщ з пампушками та котлету по-київськи, а принцесі Анні найкраще смакувала осетрина під польським соусом.
Вже у 1989 році ресторан припинив приймати відвідувачів. Але за 20 років заклад відродився. Смачні страви, різноманітні дитячі розваги, жива музика, світла простора тераса на воді та приємний сервіс створюють душевну атмосферу для гостей закладу.
Ресторан “Рів’єра”
Літнє кафе тут працювало ще в кінці XIX століття, відомість і популярність воно набуло одночасно з організацією саду Купецького зібрання на початку XX століття. Сюди випити чаю на літніх терасах приходила чинна і благородна публіка, яка була далека від п’яного дебошу богемних “Ермітажу” і “Босфору”. Громадянська війна не помилувала “Рів’єру”, заклад був майже зруйнований, але на початку 1930 року ресторан знову був відбудований і відкритий.
У 1934 році, коли столиця Української РСР переїхала з Харкова до Києва, на Парковій алеї почалося будівництво нової зони відпочинку. У розробці комплексу взяли участь провідні архітектори: А. Власов, А. Заваров, А. Добровольський та інші. До кінця 1940 року цей парковий комплекс діяв вже щосили. А сама Паркова алея стала найпопулярнішим в Києві місцем гуляння. Кожна вечірка, ювілей, день народження закінчувалися зазвичай спільною прогулянкою по Парковій алеї.
У ресторану “Рів’єра” було велике відкрите приміщення, майданчик для оркестру містився поблизу схилу. Були й окремі відкриті кабінки-альтанки.
У стінах ресторану бували Олександр Вертинський, Любов Орлова, яка, до речі, дала тут чи не єдиний у своєму житті приватний ресторанний концерт, Фаїна Раневська, Олександр Довженко та інші. Дуже любив цей ресторан і знаменитий артист комедійного жанру Юрій Тимошенко.
Ресторан славився стравами з лісової дичини. Найпопулярнішими стравами були: курчата табака, кабанина в ягідному соусі. З напоїв був великий вибір молдавських і грузинських вин, горілки, коньяків.
У зв’язку з посиленням сталінського режиму заклад закривали, а під час війни будівля була зруйнована. З “Рів’єри”, яка приймала урядові банкети й цвіт української інтелігенції, починалися і закінчувалися недільні променади киян.
Популярність ресторану зіграла з ним злий жарт: після хрущовської відлиги “Рів’єру” зрівняли з землею в рамках показової боротьби з “буржуазними звичками”.
У 1965 році це місце почало втрачати культовий статус. На Венеціанському острові посеред Дніпра відкрилася станція метро і зробили Гідропарк – головне місце відпочинку киян просто неба, а грузинські шашлики – стали традиційною стравою місцевої кухні.
Ресторан “Вітряк”
Відкритий 1967 року ресторан “Вітряк” облаштували в національному стилі, зробивши його головною фішкою млин завдовжки 18 метрів. Заклад мав 2 зали, а в його меню можна було знайти як українські, так і європейські страви.
Те що відразу впадало в очі – це оформлення ресторану.
Фасад облицьований бутовим каменем і прикрашений великим керамічним панно. Гвинтові сходи ведуть на оглядовий майданчик-терасу.
Панно “Вітер” на фасаді ресторану викладено зі смальти, скла, мармуру і кераміки. У мозаїці “Вітер” митці зробили спробу пов’язати у модерну стилізацію народну архітектуру й розпис як синтетичне ціле. Соковитість, багатство форм етнокультури протистояло понурому пейзажу радянської псевдораціональної архітектури. У творчості А. Горської поєднуються народні мотиви та риси українського авангарду 1920-х років і бойчукізму. Особливу увагу автори панно приділяли колористиці наївного живопису Ганни Собачко-Шостак.
За цією адресою вже розташувався новий заклад “Mill Hub”. Млин нові власники прибирати не стали, тому й обіграли його наявність у назві. “Mill” в перекладі з англійської — означає вітряк.
Ресторан “Верховина”
Незвичний екстер’єр ресторану був розроблений найкращими архітекторами СРСР з метою перенести дух українських Карпат до столиці. Для будівництва використовували камінь і дерево, що лише підкреслило назву закладу.
Інтер’єр ресторану оздоблений карпатськими мотивами: дерев’яні меблі, різьблені стовпи, перегородки з рельєфами, фігурки з дерева, килими ручної роботи, вишиті рушники та серветки. На підлозі та стінах винного льоху була кам’яна кладка. З вікон другого поверху відкривався вид на озеро і лісопарк.
В ресторані “Верховина” подавалася українська кухня з традиційними гуцульськими стравами. Свого часу місце славилося гучними прийомами й бенкетами відомих особистостей.
Ресторани Києва трохи схожі на людей. У кожного є своя історія, “душа” та неповторний характер. Одні вириваються вперед, інші виявляються “на лаві запасних”, а треті створюють власну філософію і невідступно слідують їй. Кожний заклад є насправді по-своєму унікальний та прекрасний, адже всюди панує неймовірна та різна атмосфера, яка хоч на годину може повернути вас у минуле, або ж умови закладу допоможуть потрапити у майбутнє чи навіть бувши в столиці, серед шумних вулиць ви можете себе відчути десь далеко в горах, де спокійно та панує своє неповторне середовище.
