Валюта в Україні, як і багато інших речей у країні, має довгу та складну історію. Перші монети Київської Русі згодом стали банкнотами, які замінили купони. Хоча багато людей використовують абревіатуру UAH або навіть знак ₴, не кожен з них знає, як насправді називається валюта України та чому. Далі на kyivone.
Гривня походить від староруського слова “гривна” – намисто золота чи срібла. Своєю чергою, прикраса носиться на шиї, “грива” в староруській мові, що дає повне етимологічне розуміння.
Перші письмові згадки про гривню як про валюту, як і багато чого в Україні, належать до “Повісті минулих літ” Нестора Літописця. Це історичне джерело доводить, що в 8-9 столітті в Київській Русі вже була офіційна валюта. З того часу гривня багато разів трансформувалася, щоб стати тим, з чим ми зараз знайомі.
Київська Русь та зникнення гривні
У XI столітті гривня використовувалася як грошова одиниця в Київській Русі й виготовлялася зі золота. Згідно з “Повістю минулих літ”, 300 гривень на рік була “новгородським податком”, встановленим Олегом Новгородським, який правив Києвом того часу. Грошова одиниця називалася “гривня кун” і в різні періоди часу дорівнювала різній кількості монет, які називалися ногат, кун, різан і вивериць. Як грошова і вагова одиниця, гривня залишалася постійним засобом платежу протягом багатьох століть.
“Вагова гривня” змінювалася залежно від ваги монет кун, до яких вона дорівнювала. “Грошова гривня” не зазнавала жодних змін і карбувалася в різних регіонах. Загалом історики говорять про кілька типів гривні: київська, новгородська, чернігівська, татарська та литовська.
Інші монети, карбовані князями Русі, не називалися гривнею, але мають історичне значення, оскільки на них був зображений український символ – тризуб. Карбування національної валюти було засноване Володимиром Великим.
Ховали золото в землю
У 19 столітті в часи забудови Києва археологи та звичайні пересічні неодноразово знаходили скарби. Знайдене золото й срібло стало яскравим відображенням часів, коли чоловіки жили мало і гинули швидше, ніж старіли, а війна вважалася найшляхетнішою справою. Водночас на ремісників, торговців і землеробів дивилися з презирством. Ті, кому вдавалося розбагатіти, ховали гроші в горщик, а його — в землю.
А ось давати гроші в борг наважувалися лише деякі багатії. У народі їх називали “лихварями”. Та за тих умов їхня діяльність не могла значно вплинути на економіку. Навіть найуспішніші лихварі не мали шансів для ще більшого примноження статків. Тож рано чи пізно їхні статки також перетворювалися на приховані скарби. У цьому плані Русь, а потім Україна мало відрізнялася від Європи.
Але з часом Західна Європа створила та зміцнила банківську систему, економічна діяльність там стала такою ж шляхетною справою, як і військова служба. Українські землі ще два століття відставали від європейських країн через постійні війни.
Підприємець із Марселя, який у 1784 році приїхав налагоджувати торгівлю, писав: “Карбовані гроші зовсім відсутні в Херсоні та Криму: тут бачиш лише мідну монету, а паперові гроші не перебувають в обігу через відсутність засобів дисконту”. Тож навіть морські порти не стали міжнародними торговими центрами, а залишалися просто містами з гарними краєвидами, бо в них не діяли векселі — попередники сучасних комп’ютерних транзакцій.
Перші банки
Прообрази сучасних банків почали з’являтися на початку ХІХ століття. До прикладу, у Києві за часів магдебурзького права при магістраті діяла “приватно-громадська комісія”, яка приймала кошти на зберігання та видавала невеликі кредити. Проте її послугами користувалася лише невелика частина заможних містян.
Перший повноцінний банк у Російській імперії виник у 1817 році – Державний комерційний банк (з 1860 року – просто Державний). В 1819 році його контора відкрилася в Одесі, в 1839 році – у Києві, а в 1848 році – у Харкові.
Але банки не відігравали важливої ролі у житті народу. Умови для розвитку економіки зʼявилися лише після скасування кріпаччини, прокладання залізниць і появи перших підприємців-мільйонерів.
Банківські афери
Зрозуміло, що з заснуванням перших банків відразу з’явилися охочі витягнути з них гроші шляхом різних шахрайських схем. Так, на початку ХІХ століття Київ сколихнув масштабний корупційний скандал. Виявилось, що міські урядовці протягом кількох десятиліть переказували у власні кишені частину зібраних у місті податків та до того ж розікрали кошти вкладників до “приватно-громадської комісії”. Скандалом охоче скористався царський уряд і використав його як привід для позбавлення міста магдебурзького права.
В середині ХІХ століття Київ знову опинився в центрі великого банківського скандалу. Ревізія виявила зникнення з фондів Київської контори Державного банку величезної за тогочасними мірками суми – 2 млн рублів. Керівник відділенням Григорій Мессинг звинуватив у всьому підлеглих, однак розслідування встановило, що насправді він сам і організував аферу та залучив до неї членів наглядової ради банку.
Під прикриттям топменеджерів установа кілька років видавала кредити підставним особам під заставу підроблених цінних паперів, а інколи взагалі “мертвим душам”. Гроші, звичайно, ніхто не повертав. Час від часу банк звертався до суду, де з’ясувалося, що у позичальника відсутнє майно для погашення кредиту, після чого просто записував втрачені суми у збитки. І так багато разів по колу.
Надання “успішних” кредитів
Саме “цукрові” мільйонери Лазар і Лев Бродський та Давид Марголін увійшли до ради першого Київського приватного комерційного банку, заснованого в 1868 році. Цей банк видавав позики, що сприяли розвитку цукрового і зернового землеробства. Успіх Київського приватного комерційного банку привабив інші банки, вони теж почали відкривати свої контори. Так Київ з провінційного губернського міста перетворювався на торгово-промисловий економічний центр.
У 1872 році великі київські та полтавські землевласники – шталмейстер князь Михайло Кочубей, гофмейстер Петро Селецький, інші дворяни-землевласники – заснували Київський земельний банк. Заклад надавав довгострокові й короткострокові кредити під заставу землі та міської нерухомості. У 1886 році головна контора Київського земельного банку розмістилася на вулиці Інститутській, 7. Вулиця навпроти контори отримала назву Банкова.
Але залишки феодального ладу продовжували впливати на банківську систему та економіку країни в цілому. Міністерство фінансів обмежувало кількість комерційних банків, а саме вони надавали короткострокові кредити, необхідні для малих і середніх підприємців та землевласників.
Водночас Державний Дворянський земельний банк видавав довгострокові кредити винятково спадковим дворянам під заставу землі. Займи цього банку контролював безпосередньо міністр фінансів. Банк йшов назустріч дворянам і відтерміновував виплату відсотків за користування кредитом, а часом списував невиплати. Таке благородство з боку банку залишало землю в руках старих малоефективних власників. Та поступово державні дотації на утримання Дворянського банку довелося обмежити, і він припинив своє існування. Справи Дворянського банку перейшли до Державного селянського земельного банку.
Іноземні банки
Тим часом Російська імперія стала привабливою для банків Західної Європи. Найбільшими на українських землях були: російський для зовнішньої торгівлі банк з німецьким капіталом, російський торговельно-промисловий банк з французьким, а потім і англійським капіталом, російсько-азіатський банк з французьким капіталом.
Російський для зовнішньої торгівлі банк відігравав значну роль в експорті українського зерна, торгівлі цукром, розвитку київської промисловості. Банк не тільки примножував капітал, але й сприяв розвитку економіки.
Вплив революцій на банківську систему Києва
Революція 1917 року перетворила Київ на арену боротьби різних сил. У відродження української державності банкіри Христофор Барановський і Федір Кричевський стали діячами Української Центральної Ради. Барановський обіймав посаду генерального секретаря фінансів та був міністром фінансів УНР.
На основі “Союзбанку” вони заснували “Українбанк” – кооперативний банк з ідеологією, але без політиканства. Оскільки Українська Центральна Рада зволікала зі створенням Українського державного банку та земельною реформою, роль “Українбанку” у підтримці аграрного сектору стала особливо значущою.
Абрам Добрий приєднався до утворення української державності, очоливши фінансовий комітет за Скоропадського. Під його керівництвом розпочав діяти Український державний банк, спрямований на підтримку великих землевласників.
При перемозі більшовиків всі банки націоналізувалися, що призвело до появи нових схованок, оскільки кияни відмовлялися здавати золоті царські червонці радянській владі.
