Увесь час свого існування радянський тоталітарний режим застосовував проти народу репресії. Представники інтелігенції, а саме – освітяни та науковці, викликали найбільшу недовіру. Адже вони не лише навчали, але і були провідниками ідеології та виховання молодого покоління. Саме тому політичні репресії щодо вчителів шкіл Київщини та всієї України розпочались вже з 1920-х років та тривали впродовж усіх років існування СРСР. Розповідаємо про них докладніше на kyivone.
Зміни в системі освіти
Кожна влада береться за реформування системи освіти, адже її покликання – навчати та виховувати нові покоління. Тож, йдеться не лише про формальну освіту та знання, а більше – про ідеологію та закладення основ того чи іншого типу мислення.
Більшовицька влада почала впроваджувати глобальні зміни в освіту від початку свого існування в 1920-х роках. Відбувалось її реформування та переорієнтація на суто радянські підходи. З одного боку, проголошувався курс на виховання всебічно розвинених людей, але з іншого – необхідно було впроваджувати новий соціалістичний побут та відповідно змінювати ідеологію.
Мережа освітніх та культурних установ почала скорочуватись, а національна українська самобутність викорінювалась з освітніх програм разом з українською мовою, літературою та культурою.
Одним із найбільш гучних та показових судових процесів проти вчителів того часу стало викриття так званої Спілки визволення України. За цією справою були засуджені до заслання та розстрілів вчителі першої в Києві української гімназії разом із її очільником Володимиром Дурдуківським.
Ця гімназія була відкрита в Києві за часів УНР та мала на меті навчати та виховувати школярів українською мовою, знайомити їх з рідною культурою та поширювати її в суспільстві. Такі ідеї були визнані радянською владою шкідливими, тому було сфабриковано процес, внаслідок якого було знищено цвіт української інтелігенції, в тому числі вчителів.
Репресії 1930-х років
Потужний наступ на українську культуру та освіту розпочався в 1930-х роках. Російська мова набула статусу державної. Національні школи в Києві та Україні почали ліквідувати. Загалом, в країні почався масовий терор, спрямований проти вчителів.
Так, понад 4000 вчителів звільнили з роботи та визнали «класово ворожими елементами». Так званих «шкідників» шукали в управліннях освіти, внаслідок чого керівництво постійно змінювалось та починало з новими силами чистити кадровий склад. У 1937 році за наказом М. Єжова в Київській області 2000 вчителів засудили до розстрілу.
Черговий етап «чистки» кадрового складу освітян Київщини відбувся восени 1937 року. Тоді до політичних ізоляторів НКВС потрапило навіть вище керівництво області. Трагічна доля чекала на Народного комісара освіти Володимира Затонського, попри те, що він ретельно виконував усі рішення партійних органів та наводив більшовицький лад у системі освіти Київщини та України.
Саме він на початку 1930-х років розпочав «чистку» закладів освіти від «шкідників» та проводив її більш ніж активно. Проте такий підхід йому не допоміг. Володимир Затонський був визнаний ворогом народу, виключений з Комуністичної партії та страчений наприкінці 1930-х років.
«Чистка» у Київському обласному відділі народної освіти
Після Володимира Затонського звільнили та засудили завідувачку Київського обласного відділу народної освіти Євгенію Волощенко. Євгенія Іванівна вірила в ідею українського відродження, але її мріям у той час здійснитися не судилося.
Після її звільнення репресії покотились униз по службовій вертикалі. Це була справжня ланцюгова реакція, яка зачепила чимало освітян Київщини. Серед засуджених були:
- заступники Євгенії Волощенко Княжицький та Котляренко
- заступник методичного кабінету облвно Й. Луцик
- секретар парткому Карнаух
- завідувач лекційного бюро Спотар
- заступник наркома освіти А. Хвиля.
Більшість співробітників звинуватили в протиставленні української мови російській. Тоді звільнили понад 500 осіб, а понад 100 – заарештували. Окрім того, звільняли керівників районних відділів освіти та майже кожного директора школи, особливо з-поміж тих, які активно співпрацювали з Євгенією Волощенко.
Звісно, в такій атмосфері не було й мови про українізацію чи якісь відхилення від радянської ідеології. Свободу вчителів придушували й ті, хто залишався у професії, не мали вибору – або працювати так, як хотіла влада, або потрапити на заслання.
У часи хрущовської відлиги багато з педагогів було реабілітовано, але, на жаль, посмертно. Згодом виявилось, що кримінальні справи були сфабриковані, а обвинувачені лише чесно виконували свою роботу – навчали та виховували дітей.
За час, що минув, радянська школа повністю змінилась – більшовицькій владі вдалось впровадити свою ідеологію у навчальний процес. Все ж, викриття правди про політичні репресії проти вчителів мало велике значення. Цей історичний період і досі досліджується, а пам’ять про засуджених вчителів відновлюють та вшановують.
Джерела: