Як у Києві з’явилися лазні?

Ходити до лазні — давня слов’янська традиція, яка збереглася донині. У лазню любили ходити чоловіки та жінки, щоб покращити стан здоров’я та шкіри, а ще зняти стрес та відпочити в компанії друзів. У Києві відвідування лазень стало популярним способом проведення дозвілля у другій половині ХІХ століття. Тоді майже кожен купець хотів відкрити народне СПА, тому незабаром у місті з’явилася мережа лазень. Як розвивався новий бізнес, чому жінкам потрібно було підніматися в лазні на 2 поверх та багато іншого. Далі на kyivone.

Поява лазень у Києві: як усе починалося?

У 1800-х роках у місті почали з’являтися перші культурні заклади для дозвілля. Тоді кияни ще не знали про СПА салони, натомість вирішили відновити традицію ходити до лазні. У холодну пору року багатьом з них не вистачало того, щоб поплавати в басейні і попаритися в закритому приміщенні. Спеціально для цього у 1820 році купець Михайло Бубнов збудував розкішний лазневий комплекс у своїй садибі біля Набережно-Хрещатицької та Андріївської вулиць. Він відкрив лазні у 3 кам’яних будинках, а поряд з ними знаходилися фруктовий сад, житловий будинок, господарські будівлі та погріб.

Вода доставлялася в першу київську лазню за допомогою спеціального водного пристрою, а стічні води протікали 60-метровою трубою, розташованою на глибині 3 метри в річці Дніпро. Згодом у лазню Бубнова почали регулярно ходити кияни. З того часу лазні стали новим прибутковим бізнесом для київських підприємців та купців. У 1840 році його сусід Бубнова на ім’я Сергій Терехов теж збудував на своїй ділянці 2 лазні, а в 1867 році недалеко від тієї Набережно-Хрещатицької вулиці міський голова Федір Войтенко відкрив великий лазневий комплекс.

Перші лазні почали відкривати для киян на Подолі, після чого вони з’явилися й у інших районах міста. Але саме подільські лазні мали найбільший попит. Спочатку київські лазні працювали кожного вівторка, четверга та суботи. З 1848 вони імператор Микола I видав указ, згідно з яким відвідувати лазні можно було у будь-який день.

Мережі лазень у Києві: як відбувався розвиток нового бізнесу?

Протягом багатьох років поспіль відвідування лазень стало улюбленим заняттям для киян у вільний час. Туди ходили представники різних професій будь-якого віку. Серед них були політики, солдати, купці, продавці та власниці підприємств. Наприкінці XIX століття лазні були дуже популярними і ділилися на 3 розряди: перший клас по 30 копійок за відвідування з мармуровими ваннами; до другого класу відносилися дворянські по 10 копійок, а до третього класу недорогі для чоловіків та жінок по 5 копійок. Плата для військових чинів — одна копійка.

Незалежно від розряду у кожній лазні були додаткові зручності для відвідувачів: буфет, пивна, басейн, магазини, перукарня. Це сприяло збільшенню попиту на відвідування лазень та розвитку даного бізнесу. Згодом розташування лазень з каналізаціями біля річок вже не було необхідністю. Нові власники почали відкривати їх у тих місцях, де збиралося багато киян. А нові труби для постачання води прокладали до найближчої водойми.

У 1887 році в Києві було 5 лазень, але саме лазні київського промисловця-мільйонера Міхельсона мали найбільший попит і були визнані найкращими в місті. Це були народні лазні, де збиралося найбільше людей. Вони знаходилися на вулицях Велика Васильківська, Жилянська і біля комплексу «Олімпійський».

Також можна було зайти в лазню в центральних районах міста, наприклад, на Майдані Незалежності та за 5 хвилин від міської думи. Відвідування однієї такої лазні коштувало 40 копійок. Усередині були мармурові підлоги, басейн та ванни. Це було ознакою розкоші. Також можна було завітати до дворянської лазні за 15 копійок. Окрім цього, кияни мали змогу усамітнитися у цьому закладі — зняти сімейний номер з мармуровим інтер’єром за 1-3 рублі. Відвідувачі називали такі лазні Караваєвськими, оскільки вони знаходилися на вулиці Володимира Караваєва (нинішня вул. Льва Толстого).

У 1917 р. лазні перестали ділити на розряди. Вони стали національними з однаковими умовами відвідувачів. Будь-яка людина могла за доступну плату зняти номер і поплавати у мармуровому басейні. Співробітниці лазень обов’язково обробляли паром білизну клієнтів. Це було необхідним правилом для того, щоб уберегти людей від тифу.

У середині XX століття лазні стали схожими на сучасні СПА-комплекси. В інтер’єрі з’явилися душові кабіни та окремі кабіни для відвідувачів та непрозорими скляними блоками. Чоловічі кабіни знаходилися на 1 поверсі, а жіночі вищі, щоб до них у вікна не заглядали цікаві громадяни. Згодом лазні відкривали власники підприємств для своїх співробітників та всіх бажаючих киян, а банний бізнес стабільною приносив багатьом підприємцям високий дохід.

More from author

Олександрівська лікарня: історія роботи найстарішого медичного закладу

Одна із найстаріших Київських лікарень. Олександрівська лікарня повернулася до історичної назви на честь імператора Олександра. Про це, та інші цікаві факти, читайте в нашому...

Аеропорт «Київ»: робота та історія

У столиці є кілька аеропортів. Один із них – «Київ», який зараз носить ім'я всесвітньо відомого авіаконструктора І. Сікорського, який навчався у житло у...

Науково-технічна бібліотека ім. Г. І. Денисенко: що потрібно про неї знати

У столиці багато різних бібліотек. Одна з них Науково-технічна бібліотека імені Г. І Денисенка. Чому її варто відвідати і чим вона цікава, детальніше читайте...
.,.,.,.