Від радянського Ремарка та Сталінської премії до виключення з КПРС та позбавлення громадянства СРСР – таким був життєвий шлях письменника Віктора Некрасова. Віктор Платонович жартома називав себе великодержавним українським буржуазним сіоністом. Дізнайтесь більше про його творчість та життєві принципи у статті на kyivone.
Початок життя та війна
Віктор Некрасов народився в Києві у 1911 році. Його батько був лікарем, а син обрав архітектурний факультет Київського будівельного інституту, куди вступив у 1936 році. Водночас він навчався у театральній студії, а після закінчення вишу став актором та театральним художником.
Працював Віктор у Владивостоці та Кірові, а мобілізація часів Другої світової війни застала його в Ростові-на-Дону. Як актор, він мав бронь, проте сам виявив бажання піти на фронт. Віктор мав рідкісну воєнну спеціальність – був сапером.
Тож, із 1941 по 1944 рік він служив полковим інженером та заступником командира саперного батальйону. Некрасов був учасником Сталінградської битви. Упродовж служби дістав два поранення. Був демобілізований у званні капітана у 1945 році. За рік до того був прийнятий до комуністичної партії за власним бажанням.
Кар’єра письменника та ліберальні ідеї
Свої фронтові враження Віктор Некрасов описав у повісті «В окопах Сталінграда». Її було опубліковано в журналі «Знамя» в 1946 році. Повість стала справжньою сенсацією. Вона була написана максимально правдиво й перевидавалась декілька разів. Загальний тираж склав мільйони примірників, переклад було зроблено на 36 мов.
Йосип Сталін особисто прочитав повість, після чого у 1947 році Некрасову вручили Сталінську премію 2-го ступеня. За мотивами повісті зняли фільм «Солдати», в якому знявся Інокентій Смоктуновський.
Надалі Віктор Платонович продовжив свою творчу діяльність. Написав сценарії до фільмів «Місто запалює вогні» (1958 рік) та «Невідомому солдату» (1961 рік), повість «Кіра Георгіївна» (1959 рік). Водночас він почав висловлювати непопулярні ідеї. Так, Некрасов відстоював увічнення пам’яті трагедії в Бабиному Яру, після чого його почали називати сіоністом.
Протягом 1960-х років він відвідав Італію, Францію та США. Враження від подорожей він виклав у нарисах «По обидва боки океану». Критика радянської дійсності була сприйнята в держав негативно, а письменника в газетах обвинуватили у поклонінні Заходу.
У 1966 році Віктор Платонович підписав лист проти реабілітації Сталіна. Також він зустрічався з Андрієм Сахаровим, підтримував українців Івана Дзюбу, Івана Світличного та Леоніда Плюща.
Наслідком такої діяльності для Некрасова стало:
- партійне стягнення у 1969 році
- виключення з КПРС у 1973 році
- домашній обшук у 1974 році, який виявив самвидав та призвів до допитів у КДБ.
Остання книга Некрасова в СРСР «У житті і в листах» була видана у 1971 році. Після цього публікацію його творів заборонили, а книги почали поступово вилучати з бібліотек.
Щодо самого Віктора Платоновича, то його почала періодично затримувати міліція. Небезпека затримання та заслання ставала все більш реальною.
Еміграція
У 1974 році Некрасов написав Брежнєву персонального листа з проханням отримати дозвіл на виїзд за кордон. Відповідь не надійшла, проте письменник разом із дружиною Галиною Базій подав документи на виїзд. Підґрунтям було запрошення його рідного дядька зі Швейцарії. Влада задовольнила це прохання, й подружжя того ж року вилетіло до Цюриха.
У Швейцарії Віктор Некрасов зустрівся з Володимиром Набоковим. Потім він переїхав до Парижа. Влітку 1975 року письменник Володимир Максимов запросив Некрасова стати заступником головного редактора журналу «Континент». На цій посаді він працював до 1982 року. Окрім того, співпрацював із місцевим бюро радіостанції «Свобода».
Варто зазначити, що Віктор Платонович вільно володів українською мовою і саме нею вів передачі на радіо. Прискіпливі редактори, які робили зауваження багатьом дикторам, ніколи не мали претензій до мови Некрасова.
Коли письменник із дружиною виїхали за кордон, то в СРСР залишився його пасинок. Віктор Кондирєв, його дружина та син жили у Ростові. Виїзд в Європу їм не дозволяли. Тоді Віктор Платонович звернувся за допомогою до французького письменника Луї Арагона. Радянська влада мала на меті вручити останньому орден Дружби народів. Проте Арагон сказав, що відмовиться, у разі якщо Кондирєву не дадуть дозвіл на виїзд.
Завдяки цьому у 1976 році родина змогла виїхати за кордон та приєднатись до вітчима та матері в Парижі.
У травні 1979 року Віктора Некрасова позбавили радянського громадянства за діяльність, несумісну з високим званням громадянина СРСР. Проте, він продовжував свою творчу та громадську діяльність, не зупиняючись ані на мить. Останній твір письменника мав назву «Маленька сумна повість».
Останні роки життя Віктор Платонович провів разом з дружиною та родиною пасинка у передмісті Парижа. Він активно цікавився перебудовою в СРСР та сподівався на краще майбутнє. Помер Віктор Некрасов у 1987 році від раку легенів.