Він зростав у небагатій сім’ї, але став найвпливовішою людиною свого часу. Микола Терещенко допомагав будувати школи, училища, а також надавав підтримку бідним. Але не всі його пам’ятали, і на це є причини. Далі на kyivone.
Ранні роки у небагатій сім’ї
Народився майбутній підприємець 14 жовтня 1819 року в містечку Глухів. Батько Миколи Терещенка, Артемій Терещенко, був дрібним крамарем. У сім’ї було троє дітей: сам Микола та два брати — Федір і Семен. Батько намагався давати своїм дітям все, але, на жаль, коштів було небагато. Тому майбутній підприємець отримав лише середню освіту. Він закінчив Глухівське міське училище, а про вступ до вищого навчального закладу мови йти й не могло, знову ж таки через брак коштів. Хлопець з самого дитинства був зацікавлений у роботі батька, тому вже після закінчення навчання він береться опановувати тонкощі торгівлі. Артемій Терещенко тільки починав просуватись у бізнесі. Молодий Микола торгував зерном на міському базарі Глухова і навчався заробляти кошти чесним трудом. Згодом батько і син стали доволі талановитими купцями. Також вони займались чумакуванням, возили до Криму зерно, а звідти до Батьківщини сіль та рибу. З кожним роком вплив родини ставав все більшим і більшим, а за деякий час вони взяли під контроль майже всю торгівлю зерном у місті. Глухів завдяки Терещенкам став центром хлібної торгівлі цілого району. До містечка стікались всі вантажі зерна. Але попри це у Глухові також займались переробкою зернини на борошно, а далі все розвозилось різними напрямками по всій Україні.
Одруження та перший цукровий завод
Міською головою тогочасного Глухова був Станіслав Беловський, але разом з ним мешкала його донька, Пелагея. У той час Микола був найперспективнішим бізнесменом міста. Він працював на базарі, де неподалік був розташований будинок голови. Вісімнадцятирічна Пелагея не один раз бачила молодого Терещенка, сам Микола також звернув на дівчину увагу, що призвело до кохання. У 1848 році пара зіграла весілля, що стало шлюбом року у містечку. А також це виявилось майбутнім розвитком бізнесу, оскільки приданим від нареченої стала цукроварня. Це був перший завод над яким почали працювати Терещенки, і вони зрозуміли, що це може бути гарним вкладом у майбутнє. До появи першої цукроварні сім’я не лише не замислювалась, а навіть й не цікавилась цією сферою бізнесу. Але він, завод, стає основою для майбутньої цукрової промисловості. Але цей перший масштабний бізнес став лише стартом для Миколи та його сім’ї. Згодом він обходить батька за діловою хваткою та розмірами ведення бізнесу. Родина Терещенків стає не лише багатшою з кожним днем, а й отримує вищий статус у суспільстві, авторитет і повагу. Оскільки місто Глухів починає довіряти Миколі Терещенку, у 32 роки він стає старшим бургомістром, і вже у 1870 році родина володіє більш ніж десятком цукрових заводів. Із самих низів Терещенки пробиваються у найвище коло суспільства, а також отримують титул дворянства. Згодом батько Миколи вирішує відійти від бізнесу, що означає перехід всіх справ до нього. Масштабний цукровий бізнес стає для сім’ї не лише прибутковою справою, а й робить Україну найбільшим виробником цукру, що становить 87 відсотків.
Переїзд до Києва
Для сім’ї Терещенків місто Глухів стає замалим для їх розмаху бізнесу. Тому приймається рішення переїхати до одного з найбільших міст України — Києва. Звичайно, для проживання Микола обирає один з найелітніших районів. А для того, щоб сім’я завжди була поруч кожен з Терещенків починає будувати собі маєток один біля одного. Для оздоблення свого будинку Микола навіть запрошує найкращого майстра. Він має одні з найкращих зв’язків, оскільки постійно допомагає коштами суспільству. Микола Терещенко був неймовірно працьовитою людиною, тому кожного дня він прокидався дуже рано і вже о п’ятій ранку приймав у своєму маєтку управителів, а після цього вирушав до міста у справах. Незважаючи на його працьовитість та великі статки, він залишався дуже дисциплінованою людиною, і завжди чітко дотримувався режиму. Також попри всі зароблені кошти він не потребував багато речей у своєму гардеробі. Микола завжди ходив у своєму улюбленому халаті та старих одежинах, які рідко міняв.
Микола Терещенко залишався багатою людиною, а однією з причин була його скупість, про які навіть ходили легенди. Одна з таких стосується робітника, який пройшов влаштовуватись управителем маєтку. Вони вдвох майже вже дійшли згоди про наймання, але в останній момент працівник запалив сірника та підніс до цигарки. На що Микола не схвально відреагував і відмовився наймати того, оскільки поруч з ним, працівником, стояла свічка. Це показало підприємцю, що він не буде хорошим господарем, оскільки той не мав ощадливості. Життя Терещенка у Києві було золотим часом. Він належав до 20 найзаможніших людей імперії, а серед цукрозаводчиків багатших за нього не було. На святкуванні 80 років йому довелось приймати понад 150 делегацій, а на Контрактовій площі був накритий святковий обід на 1200 простих людей. Це дає зрозуміти, що багато містян довіряли та цінували Миколу Терещенко. Але одним з найкращих подарунків, на честь його дня народження, було перейменування вулиці поряд з його маєтком на Терещенківську. Такий дар піднесла міська влада, і таке відбувалось неймовірно рідко, що вулицю при житті називають на честь когось.
Помер меценат 19 січня 1903 року у місті Києві. Це було незвичайне прощання з відомою людиною, оскільки воно затягнулося на декілька днів. Похований Микола у сімейному склепі у Трьох-Анастасіївській церкві.
Шана після смерті Терещенка, та прихід більшовиків
Через декілька років після смерті Миколи Терещенка у його рідному місті Глухові мешканці встановлюють пам’ятник на його честь. На це відкриття приїздив міський голова з Києва, а також депутати з оркестром і хором. Але у 1917 році, коли більшовики прийшли до України, пам’ятник зносять, оскільки представник був капіталістом. Згодом до Києва приходять УНР, проганяючи попередників, і змушує більшовиків, які стали ув’язненими, повернути пам’ятник мецената на місце. Але той простояв недовго, адже радянська влада знову вирішила зайняти місце правителів. У цей час вони ще раз скидають пам’ятник. Але війська Скоропадського змушують більшовиків повернути його на місце. Однак пам’ятник Миколи Терещенка згодом, все ж таки, знову скидають та знищують.
Забуті Терещенки
Після того, як в Україні набирає чинності Радянський Союз, рід Терещенків забороняють та викреслюють будь-які згадки з історії. Спадок сім’ї, який був наданий країні, перестає існувати. Все це відбувається через те, що влада їх зневажала за соціальний статус і положення у суспільстві. Майже через 100 років після смерті Терещенка, ніхто у його рідному місці не знав, де знаходиться гробниця сім’ї. Але, все ж таки, на початку 2000-х років її знаходять, та облагороджують.
Микола Терещенко все життя працював на своє ім’я та репутацію. Він не залишив весь спадок сім’ї, а розподілив частину по школах, лікарнях, сиротинцях та церквах, якими він опікувався бувши живим. А будинок Миколи Терещенка у Києві, у сучасному світі, став Національним музеєм Тараса Шевченка. Він був щедрим, допомагав бідним, відкривав школи та училища. Микола зміг з невеличкого базару, де він з батьком лише розпочинав свій бізнес торгівлею зерном, стати поважною у свої часи людиною, а також найбагатшим підприємцем.