Минуле нашого соціуму було побудовано на патріархальних установках: чоловік — головний, бо тільки він здатний знати грамоту й забезпечувати сімʼю. Та чи знаєте ви як і де саме здобували освіту в Києві хлопці? Поговоримо про загальну та вищу освіту для них в дореволюційний та постреволюційний періоди! Далі на kyivone.
Освіта в Старому Києві: реформи в Російській імперії та становлення гімназії для чоловіків
У 1804 році було запроваджено шкільну реформу, згідно з якою необхідно було провести переформування народних училищ в гімназії. 5 листопада 1809 року в Києві було відкрито Першу Київську гімназію, якій два роки пізніше присвоїли статус вищого навчального закладу.
Якщо раніше училище функціонувало на Подолі, то потім воно переїхало у стіни Кловського палацу, де наразі діє Верховний Суд України. Але на цьому “подорожі” гімназії не завершились і вона мігрувала до Бібіковського бульвару. Навчальний заклад був розташований поруч з прогімназією, де згодом почала функціонувати Перша приватна гімназія для дівчат.
Про першу гімназію для чоловіків: розвиток
1857 рік — Київську гімназію перейменувати на честь тодішнього імператора Російської імперії: Олександра ІІ. Вона мала програму вищих навчальних закладів й готувала наступних спеціалістів:
- Юристів.
- Археологів.
- Краєзнавців та географів.
- Філологів.
- Біологів.
- Медиків.
- Авіаконструкторів.
- Художників.
- Істориків.
- Фолькльористів.
- Деригентів.
Серед випускників навчального закладу трапляються такі відомі імена як Дмитро Богров, Олександр Богомолець, Вʼячеслав Левандовський, Микола Костомаров та інші. В гімназії також навчався видатний письменник Михайло Булгаков. У своїх романах “Біла Гвардія” та “Дні Трубіних” він ретельно описував будні гімназії під час громадянської війни.
В 1911 році, коли виповнилася 100-та річниця з моменту заснування гімназії, її було перейменовано в Імператорську Олександрівську. Цікаво, що в той час в гімназії проживав видатний медик Микола Пирогов, якому держава виписала казенну квартиру в приміщенні.
Та в 1917 році, з настанням Жовтневої революції, гімназію закрили й на її місці встановили народний комісаріат з просвітництва. Та в 1920 році наркомат переїхав, а у будівлі колишньої гімназії організували Всенародну бібліотеку України. А ось інститут мовознавства, літератури, історії в будівлі було зведено в будинку лише після закінчення Другої світової війни. Інститути проіснували там до 1958 року включно, та наступного року в будинку було зведено “Жовтий корпус” університету імені Тараса Григоровича Шевченко для студентів гуманітарних напрямків.
Про вищу освіту для чоловіків в Києві: дореволюційний період
Студенти столиці України, незалежно від часу в історичних хроніках, завжди залишались небайдужою частиною соціуму, яка звертала увагу на події в державі. Увесь час лектори скаржились на те, що молоді студенти-юнаки займали аудиторії й надавали перевагу організації засідань політичних гуртків, дебатам тощо.
Доля студентів з приходом радянської влади
Із проголошенням Центральної Ради в столиці було прийнято низку актів про освітні реформи. Зокрема, основним заходом стала українізація освіти: навчальні лекції та семінари у вищих навчальних закладах почали проводити соловʼїною, а не російською.
В рамках реформ також було створення Українського народного університету (університет Св. Володимира в минулому та КНУ ім. Т. Г. Шевченка зараз).
Охарактеризувати становище студентів в період приходу радянської влади — завдання не з легких. Таким чином, економічна криза давала про себе знати: зростала к-сть абітурієнтів серед сільських хлопців, а частина вже існуючих студентів страждала безгрошівʼям. Більшість молодих хлопців в той момент вже могли мати свою сімʼю і, щоб її прогодувати, займались репетиторством. Ті, кому роботи не вистачало, були вимушені покинути навчання.
Ще один доказ залученості студентів в політичне життя: участь в Студентському курені та бої під Крутами, де життя поклало від 70 до 100 молодих життів ат молодих студентів. Так, згодом, через події в країні та нестабільну політичну ситуацію, інтелігенція серед юнаків мігрувала на навчання до Чехословачинни.
Конфлікт з професурою в столиці УРСР
В період після революції, пропаганда вплинула на студентів таким чином, що ті вважали й називали професуру в вищих навчальних закладах “пережитком буржуазії”. Але хто як не послідовники “буржуазії” міг підготувати до екзаменів та навчити професії?
Конфлікт між студентами та лекторами розпалювався рік за роком. Перше, що варто зазначити: професура неодноразово дозволяла собі гострі жарти та критику в сторону новопоставленої радянської влади. По-друге, більшість студентів, на яких повпливав пролетаріат, приходив до ВНЗ з думкою, що не вони прийшли за освітою, а освіта прийшла за ними (тобто, думали, що їм всі все винні).
Більшість студентів приходили й уходили без знань, та зверхнє ставлення до професорів та звертання на “ти” було в порядку норми. Через це, більшість лекторів або писала заяви на звільнення, або викладала матеріал просто, щоб викласти.
“Студенти-командировки”
1920 рік — чергові зміни в політиці освіти УРСР. Щоб позбавити столицю від “буржуазних замашок”, було прийнято рішення називати всі ВНЗ не тільки Києва, але й України “Інститутами народної освіти”. В навчальних закладах також було відкрито робітничі факультети “рабфаки”.
Цікаве спостереження: більшість студентів були вже далеко не юнаками, а мали професію та навіть військовий досвід. В цей період утворилося таке поняття як “командировки”. Річ у тім, що в тодішніх ВНЗ Києва навчались учасники партійних та комсомольських організацій.
Про норми відрахування та відмову від батьків
Цікаво, що у 20-ті роки ХХ сторіччя була умовна “норма” відрахування студентів з вищих навчальних закладів, яка сягала 20-30% від загальної кількості здобувачів освіти. Радянська влада дуже багато говорила за демократію та рівні права, та це було лиш часткою тодішньої ідеології й доказом того є поділення людей на “класи”.
ʼ
Для забезпечення комфортного життя в майбутньому, молодим юнакам доводилось або купляти довідки про “командировку”, що давали дозвіл на навчання, або публічні відмови від батьків, щоб спростувати своє походження. В газетах так і друкували: “Відмовляюсь від батька, щоб не мати нічого спільного з куркулями”.
“Переадресація неуспішних студентів” також була кумедним явищем в Києві. Саме під час таких перевірок шукали сільських юнаків в “інститутах народної освіти”, яких можна було віднести до “класу неправильного походження” та відрахувати.
Становище іногородніх студентів в Києві: про гуртожитки
Політика радянської влади залучала до здобуття знань. Юнаки їхали до Києва, щоб здобути “нікому не потрібну” вищу освіту. Та система навчання була вкрай недосконалою: у Києві бракувало гуртожитків.
Вже існуючі “общежитки” були переповнені, а в нових не було придатних умов для існування. Новозведені гуртожитки зазвичай влаштовували в церкві. Почитавши згадки студентів можна сказати, в стінах Михайлівського собору ліжка не давали проходу, стояли буржуйки на яких готувалась їжа, а мились хлопці в “одній бочці”.
Радянська влада в столиці знала про проблему, та вона була настільки масштабною, що набагато простіше було просто закрити очі, аніж заподіяти якісь заходи. Здоровʼя юнаків страждало, спостерігались спалахи сифілісу та інших венеричних захворювань.
Висновок про якість освіти чоловіків в УРСР
Жахливі умови життя вирішили тодішня влада вирішила компенсувати продовольчими картками і з того часу, студентів постачали одягом та харчами на рівні з червоноармійцями. Якість освіти страждала так, як і становище всієї України, а всьому виною: відсутність мотивації серед студентів. Рівень знань підтримувався тільки завдяки представникам “пережитої буржуазії” серед викладачів університетів.