Через скульптуру можна передати не тільки зовнішній вигляд певного предмета, але й глибинну філософію, почуття, емоції. Саме це і відтворював у своїх роботах найвидатніший скульптор Олександр Архипенко. Його творіння виражають рух, енергію і динаміку та завдяки своїй витонченості, спонукають до глибинних роздумів. Далі на kyivone.
Становлення Олександра Архипенко як скульптора
Олександр Архипенко – найвидатніший скульптор XX століття. Олександр народився 30 травня 1887 року в Києві в сім’ї професора інженерії Порфирія Архипенка та Параскевії Архипенко, доньки іконописця. Хлопець з дитинства проявляв творчі здібності, але й не дивно, бо ріс в творчій родині, де дідусь-іконописець з малечку прищеплював Олександру любов до мистецтва. Батьки помічали творчі здібності юнака, тому відправили на навчання до Київського художнього училища, але незабаром його відрахували за участь у політичних протестах. Продовжив вивчати мистецьку справу Олександр вже в Росії. Архипенко не був звичним учнем, вже тоді він проявляв своє неординарне бачення світу, але викладачі не надто підтримували його в цьому, тому хлопчина вирішує їхати в Європу.
Унікальний стиль та бачення – шлях до успіху
Олександр Архипенко переїхав до Парижу та вступив до Паризької школи образотворчого мистецтва. Там хлопець розпочинає шукати свій стиль та активно працювати над власними роботами. Крім навчання, Олександр також відвідує музеї, виставки, надихаючись тодішнім мистецтвом. Згодом Архипенко почав представляти свої скульптури на місцевих виставках, де його починають помічати. Геній працював в стилі кубізму. Тоді цей стиль відображали лише художники на полотні, а от Архипенко першим зобразив це у просторі. Але чоловік не любив наслідувати або ж приписувати собі подібні кліше, а навпроти, слідував думці, що треба творити, а не відтворювати. Його уява не переставала створювати щось дійсно нове, не схоже на інше. Його скульптури не мали класичну форму, а напроти, виражали динаміку, енергію та рух. До того ж митець не стояв на місці та постійно створював нові методи відображення дійсності. До прикладу, Олександр виготовляв скульптури не тільки з класичних матеріалів, таких як мармур та бронза, а почав використовувати такі незвичні матеріали як: метал, скло, дерево, пластик, цемент тощо. Фігури, які він брав для роботи, не витісував, а просто поєднував їх між собою, створюючи цілісну композицію. Також Архипенко почав фарбувати статуї, що також було не притаманно тому часу. Він намагався поєднати колір з формою, тим самим створювавши щось незвичайне.
Ідея “пустот” також належить саме Олександру. Це особлива техніка виготовлення скульптури, де замість об’ємних частин, наприклад, голови, тіла, була пустота. Цю техніку він відтворив зі свого дитинства. Колись батько приніс додому дві однакові вази та поставив їх поряд, хлопець же побачив не дві вази, а три – третю формувала пустота, яка була між ними.
Загалом, особливість скульптур Архипенка полягала в тому, що вони не просто відображали якісь дійсні предмети, а навпаки – щось глибинне те неосяжне. Особливий, ні на що не схожий стиль полюбився паризькій публіці, тому Олександр згодом відкрив свою школу. Крім цього, чоловік активно почав подорожувати Європою, знайомлячи людей зі своєю творчістю. Він відвідав Швецію, Німеччину, Чехословаччину, Італію та багато інших країн, де отримав надзвичайне визнання та безліч нагород.
Після війни чоловік переїхав до Німеччини, в Берлін, де також відкрив свою власну школу. До нього приходили вчитися не тільки початківці, але й досвідчені скульптори. Одна з таких була Ангеліна Шмітц, яка в результаті стала його дружиною. Він був шанованою людиною та відомою, але школу прийшлося згодом закрити та переїхати, адже країна тоді переживала непрості післявоєнні часи. Тому, сім’я вирішує переїжати в Америку, у Нью-Йорк. Тут Олександр також проводить безліч виставок, і як результат – визнання. Його почали запрошувати викладати в провідних університетах Лос-Анджелеса, Нью-Йорка, Чикаго, де він успішно й працював. В Чикаго, до речі, відбулася масштабна виставка, де роботи Олександра оцінили в двадцять п’ять тисяч доларів.
Америка для Архипенка була країною можливостей та творчого польоту. Саме тут він створив дещо зовсім нове, за що й отримав патент та велику фінансову нагороду. Чоловік представив подвижні картини, які працювали за принципом сучасних білбордів, тобто кольорові смужки міняли своє положення і тим самим утворювали нову картину. До речі, сучасні білборди використовують саме його метод. За отримані гроші чоловік згодом побудував будинок, де зробив спеціальне приміщення для роботи та окрему зону для викладання.
Під кінець життя Олександр мав фінансові труднощі, через те, що його творіння почали копіювати і це призвело до зменшення кількості покупців. Тому домашнє викладання для нього було як знахідка.
Варто також зазначити, що попри шалену славу та зайнятість, протягом життя чоловік не забував і про свою Батьківщину. Часто допомагав у створенні пам’ятників видатним діячам та приймав неодноразово участь у різних конкурсах. Також під час Голодомору, допомагав фінансово постраждалим людям, продаючи свої роботи на аукціоні.
Його вважали найкращим та найталановитішим скульптором тих часів. За свою творчу кар’єру Олександр Архипенко здійснив сто тридцять виставок, отримавши безліч нагород. Нині роботи митця коштують десятки тисяч доларів та знаходяться в найвідоміших музеях світу. В Україні творіння Архипенка знаходяться в Національному художньому музеї.
Помер видатний діяч 25 лютого 1964 року. Похований на цвинтарі у Бронксі.
