В країні вже понад місяць триває війна. Життя змінилося у всіх. Ще в лютому школярі сиділи за партами і мріяли про майбутнє, а через бойові дії змушені стати на захист держави. Саме так і зробила сімнадцятирічна киянка Ганна, яка разом із мамою готує для військових та нужденних на польовій кухні. Чому дівчина вирішила волонтерити та про що мріє, читайте у матеріалі на kyivone.
Замість підручників польова кухня
Киянка Ганна в цьому році мала закінчувати школу. Вона вчиться в одинадцятому класі. Сімнадцятирічна дівчина мріяла здобути вищу освіту. Тому планувала вступити до КНУ Шевченка на факультет журналістики. Проте через війну киянка працює на польовій кухні та годує солдат.
Коли розпочалася війна, двадцять четвертого лютого, мати, Ганни відправила її зі столиці до родичів у село. Жінка залишилася у Києві. Вона почала допомагати на польовій кухні. Однак у Вишгородському районі виявилося досить небезпечно, тому сімнадцятирічна дівчина вирішила повернутися до столиці. Зробити це було дуже не просто. Бо село окупували ворожі війська.
Ганна згадує, що ворожі солдати ходили скрізь та вибірково заходили до будинків. Вони забирали мобільні телефони у місцевих. Крім того, російські солдати підходили до людей та направляли на них автомати, після чого питали, чи страшно їм.
Дівчина зізнається, що після такого вчинку страшно було усій її родині, яка спостерігала за діями окупантів з вікна другого поверху будиночку, в якому мешкало п’ятнадцять людей. Це були рідні дівчини. Ганна розповідає, що всім було страшно, бо ніхто не знав, чого очікувати від російських солдат. Тому просто вирішили швидше виїхати з села. Це вдалося зробити на шістнадцятий день війни, коли окупанти почали виходити з Глібівки. Саме цим і скористалася родина Ганни. Всі разом вони машинами поїхали до понівеченого мосту. Після чого самотужки перейшли на іншу сторону.
Дівчина згадує, що позаду них їхало ще чимало людей, які так само мріяли швидше покинути окупований населений пункт. Втім, машини людей, які тікали від війни, частково розстріляли. Не всім вдалося вижити. Тоді Ганна довго думала про те, як їм пощастило та чому невинних людей вбили.
Омріяне повернення до столиці
По приїзду до Києва Ганна вирішила знайти себе на цій війні. Бо не могла сидіти склавши руки. Їй допомагала мама, яка стала готувати на польовій кухні. Тепер родина разом годує мешканців столиці. Дівчина зізнається, що вони не відпускають людей без тарілок з першою та другою стравою. Ганна каже, що завдяки волонтерству їй легше переживати весь біль. Готування допомагає трохи відволіктися від проблем. За її словами, вона годує людей, а значить, рятую їх від голоду. Школярці набагато легше жити з цими думками. Дівчина намагається думати тільки про хороше, вона вірить у перемогу нашої країни. А також мріє, що в неї буде красиве плаття та чудовий випускний вечір. І все це буде відбуватися в рідному місті Києві.