Як в Києві вступали до вишів понад сто років тому

Зараз системою вступу до Вишів нікого не здивуєш. Все дуже просто, закінчив школу, здав ЗНО, отримані результати приніс до вступної комісії. До того ж можливість подати документи в декілька ВНЗ значно полегшують справу. Та й відстежувати свої успіхи можна не виходячи з дому, достатньо періодично перевіряти пошту або ж особистий кабінет на сайті обраного вишу. Але понад сто років тому система вступу до інститутів та університетів була зовсім іншою. До того ж в Києві було не так багато вищих навчальних закладів, їх було кілька і лише один мав статус університету. Імператорський університет Святого Володимира, який сьогодні має назву університету імені Тараса Шевченка. Про нього знали далеко за межами Києва і навчатись в ньому було досить престижно. Тут було всього 4 факультети, найбільшою популярністю користувались 2 напрямки – медицина та право. Далі на kyivone.

Причина бажання навчатись 

Чому ж молоді люди так хотіли навчатись в ті часи? Зараз це питання викликало б величезний подив, оскільки щоб зробити кар’єру та отримати хорошу пропозицію по роботі важливо мати диплом.  Але в минулі роки справа була зовсім в іншому. Щоб знайти роботу з хорошою оплатою, як правило, було достатньо мати атестат зрілості. Та й знань отриманих в гімназії в принципі вистачало. З таким набором можна було отримати посаду навіть в державному секторі. Чому ж тоді молоді люди хотіли вступати до вишів? Причини на це було дві. Перша пов’язана з бажанням працювати в тому напрямку, куди без диплома точно не приймали, а саме лікар, адвокат чи вчитель. Друга причина пов’язана з бажанням займатись науковою діяльністю. 

Вступна кампанія

Сьогоднішня система вступу дуже сильно відрізнялась від минулої. Вступна кампанія розпочиналась в липні та проходила наступним чином. Абітурієнт подавав заяву або ж по іншому «прохання» про прийняття до вишу, вказуючи факультет. Вступати в декілька ВНЗ одночасно можливості не було, оскільки до заяви обов’язково треба додати оригінали наступних документів: атестат зрілості, метрику, свідоцтво про хрещення, але це стосувалось тільки католиків, православних та лютеран. Ще в цей список входили військове приписне, документ, який підтверджував відношення до дворянського роду, а також 2 фотографії. 

Що далі? 

Ніяких вступних іспитів не було взагалі. Якщо вже подав документи, то маєш просто чекати, набравшись терпіння. Оскільки результати вивішувались безпосередньо в холі закладу. Приймальна комісія працювала за закритими дверима. Спочатку зараховували золотих медалістів, потім починалися справжні змагання атестатів зрілості. Першими були зараховані ті, хто мав найвищий бал, а вже потім розглядались кандидати з меншою кількістю балів. Але це досить формальна система прийняття до вишу. Що важливо що не лише атестати та бали мали роль під час прийому. Список всіх абітурієнтів, яких комісія планувала приймати надсилався спеціальним службам. Вони мали перевірити «підходящих» майбутніх студентів. Тих же, хто не підходив під головний критерій «благонадійності» керівництво ВНЗ одразу викреслювало зі списків. Тому ще одним важливим критерієм відбору була лояльність до влади. Саме з цієї причини дуже часто просили абітурієнтів надати додатково довідку «свідоцтво про відмінну поведінку», яку видавала поліція за місцем прописки.

Ніяких апеляцій

Після всіх перевірок та погоджень списки нарешті вивішують. Звісно радощі переповнюють тих, які вступили, та сумують ті, хто лишився без вишу. Але іноді бували й ситуації, коли наче б то чудовий атестат, а дитина не пройшла. Але виявилось, що апеляцій не було в той час. Тобто оскаржити рішення комісії університету не було можливим. Звісно можна було запустити скаргу одразу до Київського навчального округу, але це б нічого не дало. Оскільки за правилами керівництво університету не мало ні перед ким звітувати та аргументувати свої рішення. 

До того ж тоді не було корупційних систем вступу, оскільки за весь час існування цієї схеми, не було жодної заяви або підозри на це.  До того ж в складі вченої ради вишу були відомі вчені та академіки, які не хотіли втрачати місце та науковий ступінь. Таким чином корупції просто не було. 

Деякі наші читачі можуть зауважити, що їх родичі могли складати вступні іспити до Київського університету, і це також буде правдою. Оскільки була певна група абітурієнтів, для яких могли проводити вступні іспити. Мова йшла про тих, хто закінчив училище чи інший заклад, але не гімназію.  Оскільки в училищах викладали більш технічні науки, а не, наприклад, старовинні мови. В Політехнічний інститут випускник училища міг в принципі вступати по спрощеній схемі, але якщо бажанням абітурієнта було вчитись в університеті, тоді він мав продемонструвати свої знання в математиці, написати твір російською мовою, а також скласти непростий іспит по володінню древніми мовами, такими як латинь або давньогрецька. 

Але такі іспити не несли в собі суперництва чи змагань, на відміну від сьогодення. Для вступу достатньо було отримати будь-яку оцінку вище двійки по п’ятибальній системі оцінювання. 

Були й інші обмеження, до університету приймали тільки хлопців. Дівчата могли навчатись виключно на вищих жіночих курсах, які були відкриті в Києві в 1878 році. Дівчата і хлопці навчались окремо. 

Але найбільше обмежень стосувалось безпосередньо євреїв, кількість яких не мала перевищувати 5 відсотків від загальної кількості студентів. Так що молодому єврею, щоб навчатись потрібно було або їхати за кордон, оскільки там не було норми. Або ж охреститися, щоб навчатись в Київському університеті. Оскільки хрещені євреї не попадали під процентну норму. Або ж обрати третій варіант і найгірший, просто забути про навчання в Києві. 

Оплати та стипендія

Взагалі, навчання в університеті було платним. Оплата навчання складалась з двох частин, перша – це оплати в фонд університету, друга частина це гонорари викладачам. Загальна вартість навчання в рік складала 100 карбованців. То ж для прикладу, якщо батьки абітурієнта заможні, і, наприклад працюють в державному секторі, то їх заробітна плата складає 3500 – 3700 карбованців на рік. Для такої родини оплатити навчання сина чи доньки взагалі не проблема. А от для звичайної київської родини, заробітна плата якої складає 370 карбованців на рік, оплата навчання могла стати великою проблемою.  Що ж стосується студентів з інших міст, то в них ще додавалось питання з житлом, яке треба було орендувати в Києві на час навчання. 

Що ж стосується стипендії, то розраховувати на неї було не варто, оскільки її могли отримувати лише щасливчики. На той час стипендія використовувалась виключно як бонус для найкращих студентів за успіхи в навчанні  та найкращу поведінку. Для тих, хто хотів отримати стипендію навіть проводили конкурс.  Бажаючі, мали презентувати наукову роботу, а також скласти іспит. Після чого керівництво навчального закладу вирішувало хто ж з претендентів отримає стипендію.  

Але навіть ті, хто виграв у конкурсі могли залишитись без стипендії. Якщо успішність студента падала, або його поведінка переставала бути бездоганною, виплати одразу припинялись. Оскільки стипендіат  мав бути прикладом для всіх студентів навчального закладу. Щоб і надалі отримувати стипендію, він мав навчатись відмінно протягом всього курсу. 

More from author

ТОП-10 цікавих фактів про легендарного київського вченого Бориса Патона

Ім'я цього киянина прославилося не лише у рідному місті, а й далеко за межами України. Євген Патон пішов із життя, коли йому виповнився 101...

Становлення освіти для жінок в Києві

Сьогодні сумісне навчання чоловіків та жінок ні в кого не викликає здивування. А от понад сто років тому освіта була доступна тільки для чоловіків....

Навчання в державних гімназіях в старому Києві

Щоразу, з початком навчального року батьки школярів ставлять собі стандартні питання, скільки платити за навчання, які можуть бути додаткові витрати, а також що ще...
.,.,.,.