Коли з’явились перші лазні та бані в Києві сказати досить важко. У різних джерелах можна знайти згадки про бані та сауни, як частину культури збереження здоров’я у багатьох народів світу. Стосовно України перші згадки про появи лазні датуються періодом існування Київської Русі. Тут були свої традиції і правила. Дізнаємось більше про культуру лазні та взагалі її появи в Києві. Далі на kyivone.
Лазні в Київській Русі
Історики досить часто підтверджують факт існування бань на території Київської Русі. Оскільки згадку про це місце можна віднайти в стародавніх літописах. До того ж лазня в старовинних документах називалась «мовня», «мильниця», «влазня», або просто «баня». Також були знайдені залишки колишніх будівель. Слов’янський народ користувався лазнею починаючи з 5 століття, саме в цей період Апостол Андрій проповідував в Києві, він дуже здивувався коли побачив червоних, немов варені раки людей. Вони заходили до дерев’яних будівель, обливались там, а потім починали бити себе віником. А після цього обливали себе холодною водою і виходили на вулицю. У документах тих часів також існують згадки про договір князя Олега та Візантії, що купці, які прямували до Візантії мали право користуватись візантійськими банями. Ще однією відомою згадкою про лазні в Києві та Україні можна вважати момент помсти княгині Ольги за смерть свого чоловіка древлянам, коли вона запросила їх до лазні помитися, але спалила.
Трошки пізніше, князь Володимир прозвав парні місцем, для тих хто не може, тобто хворіє. З цього періоду бані набирають цілющого значення. Наприклад, 1091 році були навіть створені так звані банні лікарні і пускати всіх нужденних безкоштовно. Навіть місцеві знахарі казали, що омивати хворих в банях потрібно не менше 3-х разів на місяць. Внучка вже згаданого князя, з юних років цікавилась медициною, тож почала досить активно займатись пошуками різноманітних лікарських трав, з яких не лише готувала відвари для лікування, а робила різноманітні масла для використання в банях.
Знайдені залишки старовинних банних будівель часів Київської Русі, дають змогу зрозуміти, як саме виглядали бані. Це був дерев’яний зруб з маленькими віконцями. Найбільше місця займала піч з каменю. Зверху на піч насипали дрібне каміння, яке використовували для нагрівання води. Лазні досить часто будували разом, наприклад на 3 хати 1 баня.
Яків Каплер та його магазини
Яків Каплер був одним із найвідоміших підприємців в Києві. Його магазин розміщувався на Хрещатику, в старому Пасажі. Це місце завжди приваблювало мешканців та гостей міста. До того ж місце було досить вигідним з точки зору розміщення магазину чи студії з пошиття одягу, тому досить часто бували випадки, коли приміщення тут могли орендувати 5-6 торговців одягом. Але все одно фамілія Каплер була однією з найвідоміших у місті. В 1890 році його верхній одяг був досить популярним серед офіцерів та військовослужбовців вищих чинів. Вийшовши з родини купців Яків чітко розумів як зробити свій бізнес прибутковим. Тому найбільший акцент він робив безпосередньо на якість та модні фасони одягу. Тканини та матеріали він закупав за кордоном. З часом Каплер перейшов з військових шинелей і на одяг для цивільних. Задля цього Яків навіть закупав модні журнали за кордоном. В 1909 році усі київські видання рекламували магазин та ательє Каплера, і називали найкращим магазином суконь та верхнього одягу. Але вже в 1910 році Яків вийшов з бізнесу.
Найчистіший бізнес в Києві
Досить довго шукали причину, чому Яків Каплер, найуспішніший підприємець, з найбільшою аудиторією клієнтів, раптом взяв і залишив все. Він почав вкладати гроші в новий напрямок, який почав активно розвиватись. Яків ніби відчував, що це буде щось прибуткове, тому почав інвестувати в банні комплекси по всьому Києву. Каплеровскі бані були на Подолі, ближче до Дніпра. На розі Костянтинівської та Ярославської було збудовано цілий банний комплекс. Міський інженер Микола Яскевич збудував двоповерхову велику та простору будівлю на замовлення Якова Каплера. В цьому комплексі було передбачено усі можливі варіанти миття. Кожен зал належав до певного класу. На першому поверсі були жіночі зали, а також було декілька чоловічих залів, але невисокого класу. На другому поверсі були парильні та кімнати для миття вищих класів, першого та другого. А от найдорожчі приміщення навіть мали свій номер, як готельні номери. В бані також був басейн та лікувальний душ Шарко. У підвальних приміщеннях розміщувались жилі кімнати та квартири для працівників бані та парильні. Цей комплекс будувався відносно довго за мірками тих часів. Такий строк пояснювався тим, що впроваджували нову систему центрального опалення та проведення електричного освітлення. Тож повністю готовий банний комплекс відкрив свої двері у 1901 році.
Бані отримали назву «Московські». Але на цьому Яків Каплер не зупинився. В 1908 році він купив ще один комплекс бань, який мав назву старовинні «Дніпровські бані». Вони знаходились по вулиці Набережно-Хрещатицька. І тут також були зібрані всі можливі послуги для будь-якого гаманця. Згодом при банних комплексах почали відкривати цирульні, масажні кабінети. Також вважалось, що комплекс має містити в собі все, це дозволяло отримати більше прибуток і зібрати всіх крутих фахівців в одному місці.
Комунальні лазні
Після другої світової війни, у великих містах було створено комунальні лазні. А з 1950-го року це стало справжньою традицією. Наприклад, досить часто в комунальні бані ходили родинами, або навіть робочими колективами. Відвідувачі готували собі особисті віники, і навіть купляли спеціальні тазики для походу в бані. Хоча всі банні комплекси комплектувались такими спеціальними місткостями, але їх все одно не вистачало но всіх.
Також при банях завжди був буфет. Міцний алкоголь в ньому звісно не продавали, але пиво було частиною постійного меню. Навіть розповідали, що в банях були спеціальні плакати, в яких йшлося, що попарився, зачекай дружини за пивом. Хоч вони і жартівливі, але це звісно мало шанс на існування. Оскільки жінки мились довго, після цього ще вкладали волосся. В деяких лазнях не було чоловічих та жіночих залів, тому в таких закладах призначали окремі дні для чоловіків, а окремі для жінок. Походи до лазень були викликані і тим, що у багатьох будівлях були відсутні ванні кімнати, тому повністю помитися та привести себе в порядок було однією з традицій. Згодом, з появою так званих «хрущовок», громадські бані зазнають кризи, оскільки в нових будинках з’являються ванні кімнати. Вартість відвідування бані була доступна майже кожному, оскільки складала 15 – 20 копійок. Стільки ж коштувала буханка хліба в магазині. До того ж на відміну від сучасних саун і бань, тодішні не оплачувались погодинно, тому це була чудова можливість помитись, підтримувати гігієну, а також культурно відпочити з друзями або колегами.
У 80-х роках бані залишаються виключно як храм пару та віника, який використовувався і для відпочинку і для підтримки здоров’я. А от на початку 90-х років, в моду входять сауни. Вони значно дорожчі та принцип їх роботи інший. Але все одно вони користуються попитом у більш забезпечених верств населення. Але для тих, хто дійсно розуміє цінність бані, навіть сьогодні можна знайти справжню, дерев’яну баню на дровах.