У сучасному Києві на кожній вулиці може знаходитись по кілька аптек. З кожним роком їх кількість зростає. Сучасний українець був би здивований тим, як лікувалися наші пращури у Київській Русі. Сушені трави, дивні порошки та різноманітні настоянки. В кожного з нас це могло б викликати не лише подив, а й нерозуміння, як ці примітивні засоби могли б замінити сьогоднішні досить ефективні ліки. Але за часів Київської Русі, аптек не існувало. Були певні «зелені» ряди на ярмарках, де знахарі продавали лікарські трави та порошки. Іноді ці ж знахарі надавали консультації й прописували навіть трав’яні ванни. Але історія аптекарської справи в Києві почалась набагато пізніше. Далі на kyivone.
Історія появи першої державної аптеки
Одного сонячного травня 1685 року відомий генерал Патрик Гордон подав прохання до царівни Софії Олексіївни, про переведення його з Києва. Щоб не отримати відмови, він пояснив своє бажання тим, що він часто хворіє та має слабке здоров’я. Але для того, щоб і далі нести службу в Києві, йому мають забезпечити присутність лікаря з аптекою, це б дозволило підтримувати задовільний стан здоров’я усіх підданих не лише його. На жаль, це прохання так і не було виконане. Тож Київ довго ще лишався в рамках «зелених» рядів та знахарів. Аж поки в 1715 році, київський губернатор Дмитро Галіцин не написав листа Петру Великому, про те, що в Києві просто необхідна аптека з лікарем та фармацевтом, для підтримання стану здоров’я солдатів. 18 лютого того ж року імператор задовольнив прохання губернатора. Але однієї аптеки на весь Київ було мало.
Перша приватна аптека Києва
Через 13 років після появи першої військової аптеки, німецький підприємець Йоган Гейтер подав прохання до імператора, про створення приватної аптеки в Києві. Імператор задовольнив це прохання, оскільки Йоган здобув медичну освіту за напрямом аптекарської справи в Москві, після чого був мобілізований в Україну, де займався військовим медичним складом. Закінчивши службу і залишившись жити в Києві Йоган вирішив на власні кошти відкрити аптеку. Про це він навіть написав в своєму листі гетьману Данилу Апостолу. І не даремно, оскільки отримав патент на цю діяльність. В 1730 році на Подолі було відкрито першу приватну аптеку. Після смерті Гейтера, Медична колегія призначила нового управителя – це була Анна Гейтер, яка на той час вже стала лікаркою Анною Грюнінгер. На той час в аптеках дозволялось працювати виключно чоловікам, а жінкам навіть не дозволялось отримувати фармацевтичну спеціальність. Тому Анна передала керівництво 28 річному Георгу Бунге.
Дорогоцінні ліки
Робота аптекаря в ті часи вважалась важкою як фізично, так і інтелектуально. Оскільки аптекарям доводилось не лише продавати різноманітні ліки, а й виготовляти їх із первинної сировини. Цей процес займав досить багато часу та потребував велику кількість фінансових вкладень. А також усі ці маніпуляції мали проводитись стоячи, оскільки саме таким був аптекарський устав. Аптека Бунге мала досить великий та різноманітний асортимент. Тут були мазі, мікстури, пілюлі, загалом майже 960 різновидів. В аптеці навіть існувало два окремих реєстри на ліки. Перший був для бідних мешканців міста, другий – для заможних. Відповідно до розподілення реєстру вартість ліків теж відрізнялась. Наприклад, мило для звичайних містян виготовляли з собачого жиру, в той час, як для багатих засоби гігієни виготовляли із додаванням корисних олій. Тому в Києві зберігалась тенденція серед не сильно заможних містян лікуватись травами, в той час, як київські багатії купляли пілюлі навіть не від хвороб, а для того, щоб просто похизуватись на званих вечерях тощо. Оскільки вартість однієї пілюлі могла доходити до 3 карбованців, на той час за такі гроші можна було придбати непогану корову. А деякі панянки спеціально доводили себе до стану, коли ліки були необхідними, тоді це перетворювалось на міні виставу. Дівчата діставали ліки з симпатичних коробочок, нерідко інкрустованих дорогоцінним камінням, щоб продемонструвати свою можливість користуватись послугами аптекаря.
Партнерство та розвиток аптеки Бунге
Безтурботність Бунге закінчилась у 1770 році, коли в Київ прийшла епідемія чуми. Від цієї страшної хвороби померло понад 6000 киян. Загиблих було настільки багато, що їх ховали в братських могилах. Захворівших же відправляли до лазаретів. Потроху хвороба почала затихати лише після морозної зими 1771 року. Але в той же час захворів і син Георга. Він працював епідеміологом і брав активну участь у боротьбі з хворобою. Христиан-Георг поборов хворобу і вижив. В 1779 році померла Анна Грюнінгер і Георг став єдиним власником аптеки. Георг мав багато дітей, 8 синів і 4 дочки. На жаль, двоє синів померли ще в дитячому віці, але інші продовжили справу батька. 1792 році Георг розумів, що йому лишилось недовго, тому він склав заповіт, за яким власниками аптеки на Подолі були його сини Федір та Андрій. Але батько також зауважив, що сини мають виплатити іншим дітям фінансову компенсацію по 1000 карбованців.
Хлопці ж намагались продовжити справу батька дуже достойно. Про аптеку казали, що тут можна знайти ліки проти будь-яких хвороб, а також різноманітні корисні рослини. Наприклад, Києво-Печерська завтра закуповувала тут усе необхідне для приготування мірри. Наприкінці 19 століття на державному рівні почала зростати зацікавленість у лікарських можливостях ревеню. Федір та Андрій намагались врегулювати це питання, але держава не йшла на зустріч, оскільки зовсім не хотіла надавати свої родючі землі. Тому Андрій розв’язав це питання по своєму. Він почав приводити до ладу аптекарський сад, що знаходився біля Андріївської церкви. І почав вирощувати там вайду для фарбування тканин.
Розуміючи, що йому дуже потрібен компаньйон та напарник, Андрій вирішив передати лабораторію та рецептурну частину аптеки своєму товаришу Івану Тецнеру. Згодом аптека отримала нову назву «Аптекарів Андрія Бунге та Тецнера». Але співпраця була не довгою, Андрій помер у 1814 році.
Поява конкурентів
Після смерті товариша Іван шукав собі помічника. І такий знайшовся, ним став Леонід Пацеорковський. Пропрацювавши певний час в аптеці на Подолі та отримавши певний досвід, Леонід вирішив відкрити власну аптеку. Але для цього обов’язково треба мати свідоцтво, що затверджує можливість займатись аптекарською справою. Тому Леонід поїхав до Харкова, щоб отримати диплом провізора першого класу. Повернувшись до Києва, Леонід подав прохання на відкриття власної аптеки на Подолі з вартістю ліків на 10 відсотків менше, ніж затверджена такса. Також у проханні йшлося про те, що з Іваном Тецнером це погоджено. Дізнавшись про це, Іван зібрав підписи у найвпливовіших жителів про те, що його аптеки достатньо для забезпечення ліками усього Подолу. Але у 1828 році аптека Леоніда розпочала свою роботу. В 1832 році Леонід зрозумів, що він зовсім не може покращити свій бізнес, тож продав свою аптеку. Згодом, відновити цю справу хотів і його брат Станіслав. Але ця ідея також була не досить успішною.
Вже згодом, у 1970-х роках виникла ідея створити музей-аптеку на місці першої київської аптеки. Тут і досі є можливість відчути атмосферу старовинної аптеки та почути багато цікавих історій.