Історія перших київських пожежників

З давніх-давен люди прагнули приборкати стихії. Вогняна не стала виключенням. Оскільки пожежі траплялись постійно. Перша згадка про пожежу в Києві датується 1017 роком, коли місто було спалене вщент. Наступна велика пожежа в столиці сталася в 1169 році, коли Андрій Боголюбський захопивши Київ спалив його повністю. І тільки місто почало відновлюватись та відбудовуватись, як вже в грудні 1240 року татаро-монголи своєю навалою навідали Київ та знову зруйнували місто і влаштували велику пожежу. Деякі будинки вціліли виключно на Подолі, куди і почали переселятися містяни. Пожежі не вщухали ні в мирні часи, ні в військові. Як же боролися з цією катастрофою кияни й коли з’явилась перша пожежна частина? Далі на kyivone.

Велика київська пожежа

Найбільшою та катастрофічною вважалася пожежа, яка трапилась в Києві 9 липня 1811 року, тривала вона майже три дні. Почалась пожежа в одному з житлових будинків по вулиці Спаська. Історики припускають, що пожежа сталась через загоряння дерев’яної стружки, яка знаходилась у великій кількості у дворі будинку, оскільки саме тут проживав київський столяр. Тепла погода та сильний вітер зробили свою справу, вогонь перекинувся на стіни будинків поблизу і на стріхи.  Вогонь охопив майже увесь Поділ. За три дні пожежі було зруйновано понад тисяча будинків, близько двадцяти церков. Вціліли кам’яні будинки, але й вони потребували значного ремонту. За 72 години, один з найзеленіших районів Києва перетворився на пустелю. Але досить довгий час після цього кияни боролися з пожежами виключно власними силами.

Перша пожежна станція

Перша регулярна пожежна частина з’явилась у Києві лише через 16 років. В 1827 році керівництво міста виділило кошти на придбання 36 коней для забезпечення швидкої доставки пожежників до місця пожежі. Перші частини входили в розпорядження київського поліцмейстера.  Тому досить часто пожежників використовували для розвезення води по місту, або ж навіть для вилову безпритульних собак. 

Постійні пожежні команди з’явились в Києві у 1832 році, З цього року в столиці діяло три пожежні частини. А в 1841 році з’явилась ще одна пожежна частина – Старокиївська, вона вважалась головною частиною міста. До її складу увійшли унтерофіцер, 23 рядові і один брандмайор. Згодом, для потреб пожежної частини було побудовано окрему будівлю на перетині вулиць Володимирської та Великої Житомирської. До речі саме в цій будівлі була найвища каланча. 

Що важливо, що спочатку робота пожежних частин була направлена не на гасіння пожежі, а на локалізацію місця загоряння. Тож роботі пожежників досить часто допомагали місцеві жителі. Навколо місця пожежі одразу руйнувались усі можливі дерев’яні споруди й матеріали відносились якнайдалі від місця пожежі, вода, яку привозили пожежники, а також приносили містяни, використовувалась не для гасіння, а для стріх і стін найближчих будівель. І тільки коли навколо пожежі було вільне від будівель та предметів легкого займання місце, починали гасити пожежу. 

Робота пожежників

Щодня на каланчі був черговий наглядач, який відстежувати початок пожежі в місті. Побачивши пожежу, він одразу подавав сигнал іншим пожежним частинам. Сигнал подавався двома прапорами. Помаранчевий означав, що пожежа незначна і впоратись з нею зможе одна пожежна команда, тому таке «замовлення» брала найближча до місця горіння частина. Якщо ж на головній каланчі з’являвся червоний прапор, це означало, що пожежа досить масштабна і всі команди мають реагувати оперативно та виїжджати на місце надзвичайної ситуації. Також були й свої позначки районів міста. Вдень, про район або місце появи диму чи пожежі передавали спеціальними шкіряними кулями, які вивішували на каланчі. Вночі наглядач передавав сигнали спеціальними ліхтарями з кольоровими скельцями. З моменту прийняття сигналу, до виїзду повного екіпажу на місце минали лічені хвилини. Першим з депо верхи на коні їхав вістовий. Сьогодні, його роботу виконують сирени на автомобілях. Але раніше, це була досить важлива людина в команді, він розганяв з дороги транспорт та людей, щоб пожежники, що їхали за ним, могли без проблем і якнайшвидше дістатись місця пожежі. За вістовим їхали 3 пожежні вози, або ще їх кликали в народі лінійками. 

На першому їхав начальник зміни і шестеро пожежників, яки сиділи один до одного спиною. Це дозволяло їм швидко злізти з воза по прибуттю на місце пожежі. До того в першій лійці завжди везли потрібні для гасіння пожежі інструменти, а саме сокири, лопати тощо. Друга та третя лінійки везли драбини, пожежні труби та бочки з водою. Коли з’явились парові носії, то звісно ж і пожежогасіння вийшло на новий рівень. До того ж і лінійок стало на одну більше. 

Приїзд пожежників завжди був подією. Про це навіть писали деякі відомі автори. Наприклад Іван Нечуй-Левицький описував побачене, як дуже шумне дійство. А от інший автор, Купрін писав безпосередньо про трубників, в одному зі своїх творів. Трубник, це людина, яка тримає рукав та направляє струмінь води у саме серце пожежі. Недарма вони вважалися одними з найсміливіших людей в команді. Автор також писав, що саме трубник вміє надовго затримувати повітря, аби не вчадіти під час гасіння пожежі. 

Київські пожежники завжди боролись з вогнем відважно і самовіддано. Навіть кажуть, що в лави пожежників йшли люди, які хотіли поганяти адреналін в крові. Влада також підтримувала рятівників, але більш іміджево, ніж фінансово. Вони мали пристойну уніформу. Навіть коней їм купували відповідно до станції. Наприклад, для Либідської станції купляли вороних коней, для Подільської – біло-сірих, для головної пожежної станції Києва  обирали коричневих. Стосовно фінансування, то пожежників не сильно балували. Середня зарплата складала 15 карбованців на місяць. Це було набагато менше заробітної плати рядового служителя поліції на той час. 

Мода на пожежників

На жаль, не дивлячись на досить велику кількість пожежних станцій в Києві, вони все одно не могли повністю справлятись з кількістю пожеж. До того ж в цей період в столиці починається справжній бум на будівництво. Звісно ж нові будинки будуються з цегли, каменю та металу, але все одно старих дерев’яних будівель вистачало, як і роботи пожежником. 

У 1896 році в Києві засновують Київське вільне пожежне товариство. До лав дружинників може вступити будь-хто охочий. Що цікаво, що першими членами товариства стали депутати Міської думи. Влітку 1900 року, для товариства було відведено місце, на якому побудували будівлю, зі стайнею аж на 13 коней. Депо розташовувалось на розі вулиці Бульварно-Кудрявської та Обсерваторного провулка. 

І дійсно, пожежники для містян були втіленням сміливості та мужності. Їх поява завжди викликала захоплення та повагу серед усього населення. Діти мріяли стати пожежниками. Всі працівники пожежних частин мали атлетичну статуру, чим досить часто привертали увагу молодих дівчат. До того ж товариство дуже часто проводило відкриті паради для громади. 

Фінансування товариства здебільшого відбувалося шляхом благодійних внесків. Але був і додатковий дохід. Досить часто, у вільний від гасіння пожежі час, пожежники чистили димоходи киянам. 

На жаль будівля депо була повністю зруйнована у 1989 році. 

More from author

Скільки води треба випивати щодня

Щоденно людина повинна випивати достатню кількість води. Це необхідно для підтримки життєдіяльності організму. Але важливою є не лише кількість, а й якість води https://skandinavia.com.ua/ua/.  На...

Консультація дерматолога. З якими питаннями звертатись?

Дерматологія - дуже об’ємна наука, що поєднує декілька спеціальностей: дерматологіядерматовенерологіядерматоонкологіядитяча дерматологіятрихологіядерматокосметологія Висипи на шкірі, захворювання шкіри - такі як псоріази, екземи та ін, є класичною дерматологією...

Вибираємо каблучку з опалом

Кільце з опалом - це відмінний вибір для тих, кому звичайні камені з фіксованими монотонними кольорами здаються нудними. Такі камінці є “хамелеонами” ювелірної промисловості,...
.,.,.,.